Авторська
колонка Олексія Браславця до "Католицького Вісника" №3 (600), 2015
Погляньмо
на систему наших життєвих пріоритетів. На що ми орієнтовані? На успіх? На лідерство? На першість? Схоже, сучасний світ знайшов ту вдалу формулу, на яку ми готові летіти, як метелики на мерехтливе сяйво свічки. Хоча про що я – чому це
сучасний світ? Вже античні гасла висували майже такі критерії "Citius. Altius. Fortius – Швидше.
Вище. Сильніше". Мовляв, той достойний кращої долі, хто відповідає цим критеріям. Мовляв, ласкаво просимо до нашого вишколу, де ми виховаємо з вас бігунів, атлетів, стрибунів, успішних лідерів і форвардів. А якщо вас то не цікавить – то, мовляв, і залишайтеся
собі на здоров'я слабаками. Саме тому в античному світі до християн і ставилися, як до слабаків – бо в них не було "Citius-Altius-Fortius". І за всіма зовнішніми ознаками вони були схожі на слабаків. І як такі мали дуже швидко зійти і сцени історії людства – бо ж хто вони такі на тлі величі імперій і царів, полісів і консулів, Римів і Цезарів? Слабаки. Жодних лідерських якостей. Жодного прагнення
земних успіхів. Ясна справа – слабаки.
Проте –
о, якими несподіваними бувають віражі історії!