ДОГМАТИЧНО ПРО ЦЕРКВУ

Зі шкільних років ми звикли сприймати слово "догматика" як щось заскорузле, задерев’яніле, позбавлене життя. Що й казати, роки агресивного атеїзму, а потім анархії понять, думок і дій не сприяють формуванню структурного мислення та шанобливого ставлення до традицій і законів церковного життя, зокрема – догматичного вчення, тобто найвищого закону про Церкву.

 

Частиною цього закону, який визначає життя і діяльність Церкви, є зокрема Догматична конституція про Церкву Lumen Gentium ("Світло народам"), ухвалена отцями ІІ Ватиканського Собору 21 листопада 1964 р.

Складається Конституція з восьми розділів, у яких крок за кроком роз’яснюються засади функціонування Церкви, причини і наслідки, що з них виникають, – як для простих мирян, так і для священиків. У І розділі Конституції йдеться про Таїнство Церкви, про рятівний задум Отця, який послав свого Сина визволити людство від поневолення гріхом. Говориться про місію Сина, про Царство Боже і прообрази Церкви, такі як дім Божий, нива Божа, новий Єрусалим, вишній Єрусалим тощо. Окремо роз’яснюється поняття Церкви як Тіла Христового: Цього Тіла головою є Христос. Він образ невидимого Бога, і в Ньому було все сотворене.

У ІІ розділі йдеться про Народ Божий. На початку цього розділу окреслено поняття народу Божого в Новому Завіті. Отці Собору зазначають, як поняття Божого народу змінилося від Старого до Нового Завіту. Якщо у Старому Завіті сказано про народ Ізраїля, то для Нового Завіту Божим народом є ті, які прийняли Сина Божого. Також у цьому розділі йдеться про таїнство Рукоположення і священство як таке, наголошується, що Христос – найвищий священик, з-поміж людей вибраний. Зі священством тісно пов’язане поняття сенсу віри і дарування. Тож далі у цьому розділі йдеться саме про дари Святого Духа, якими Він наділяє свій народ. Отці Собору вважали за необхідне наголосити на Вселенськості Народу Божого: всі люди покликані до Народу Божого... На це й послав Бог Сина Свого. Далі Собор звернув увагу на те, хто такі Вірні католики і як християни мають будувати свої стосунки із не-католиками. На завершення в цьому розділі йдеться про нехристиян і про Місійний характер Церкви, про те, що кожен християнин покликаний поширювати правду про Христа і дбати про те, щоб Добра Звістка дійшла до людства.

ІІІ розділ зосереджено на церковній ієрархії, особливе місце виділено єпископату як важливому і найбільш діяльному церковному підрозділу. Собор говорить про те, як Син Божий передав Святого Духа дванадцятьом апостолам, а вони передали таїнство Рукоположення своїм послідовникам. Єпископи – послідовники апостолів: ця Божа місія доручена Христом апостолам і триватиме до кінця віків. Щоб наголосити на важливості єпископської ролі у церковній ієрархії, отці Собору в окремому підрозділі звернули увагу на те, що єпископство є Таїнством – ІІІ і найвищим ступенем таїнства Священства. У цьому розділі роль єпископа розглядається у всіх можливих аспектах: як у церковній структурі та взаємодії із Колегією, так і у взаємодії із вірними.

Мирянам присвячений IV розділ Конституції. Роз’яснюється, що мирянами є всі вірні, крім священиків і представників чернечого стану. Зокрема, ідеться про мирян як складову частину народу Божого і про те, що вони мають дбати про зростання та зміцнення Церкви. Окремо сказано про необхідність священства мирян – як форми поширення правди про Христа. Свідчення мирян – важлива складова цієї форми священства. В окремих підрозділах розглянуто царську службу мирян і ставлення мирян до священицької ієрархії Церкви.

У V розділі отці Собору наголосили на загальному покликанні християн до святості. У VI розділі йдеться про роль ченців. VII розділ висвітлює складні метафізичні категорії, такі як потойбічний характер Церкви наземної і її єдність із Церквою Небесною. Завершується Конституція вшануванням Пресвятої Діви Марії, наголошенням на Її важливій ролі у Таїнстві Христа і Церкви та спасінні людства. Адже саме Богородиця народила Спасителя, Сина Божого. Цей розділ надзвичайно детально розглядає місце Діви Марії у структурі Церкви. Йдеться про Марію у Старому Заповіті, у Благовіщенні, Марію і дитя Ісуса, Марію у публічному житті Христа тощо.

Підсумовуючи, варто сказати, що Догматична конституція про Церкву "Світло народам" є тим документом, завдяки якому можна зрозуміти роль і значення ІІ Ватиканського Собору, а також те, на яких засадах загалом стоїть Церква. Адже догматичне вчення Церкви, живого Тіла Христового – це основа основ, поєднання крізь віки й тисячоліття сучасності з відвічним Господнім задумом.

 

Тетяна ДЗЯДЕВИЧ