Одна католицька родина

Пані Магда КАЧМАРЕК майже 25 років працює в папському благодійному фонді "Допомога Церкві в потребі" (Kirche in Not) у Німеччині. Вона відповідає за відділ, куди надходять прохання з дев’яти країн – зокрема, і з України. Ми в цьому переліку є одною з пріоритетних країн з великими потребами. Одною з них стала Асамблея монашества у Львові – подія, що відкрила нову сторінку в історії українського католицизму.

14-18 вересня 2015 р. всеукраїнська братня зустріч вперше зібрала понад 600 богопосвячених осіб обох обрядів на стадіоні "Арена-Львів". Отож "КВ" попросив пані Магду поділитися враженнями від Асамблеї, як запрошену гостю та особу, що безпосередньо брала участь у реалізації цього проекту. А також розповісти українському читачу про діяльність Kirche in Not – організації, яка десятиліттями акумулює й розподіляє пожертви благодійників задля розвитку помісних Католицьких Церков в Україні та в усьому світі.

Пані Магдо, як починався проект Асамблеї?

Із відповідного прохання вищих настоятелів та настоятельок обох обрядів. Недивно, що всеукраїнську зустріч монашества неможливо було організувати в таких масштабах без нашої допомоги. Оскільки її потреба та обов’язковість були очевидними, ми з радістю підтримали проект.

А як Ви особисто оцінюєте цю зустріч уже постфактум?

Як історичну подію й початок чогось великого. На Асамблеї виступав о. Доротей Шимчич,100-літній священик Василіянського чину св. Йосафата. Він влучно виступив, ствердивши також, що це зібрання має давати конкретні плоди.

Ми зібралися не для того, щоби випити кави, посміятися й роз’їхатися. Це місце зустрічі та взаємного пізнання. А також час усвідомлення, що ми всі належимо до одної Католицької Церкви, єдиної великої родини. Досить у несуттєвих речах розмежовувати на "ми такі, а ми – ось такі". Ми перш за все єдині!

Травми, яких не видно

Останнім часом одним із важливих видів служіння в наших парафіях стають порадні – консультативні пункти, де можна отримати психологічну допомогу від фахівця-християнина. Також психологічне здоров’я важливе для особи, яка бажає бути вповні відкритою на дію Святого Духа в ній. Але що робити, як допомоги потребує сам психолог? І сьогодні це питання набуває актуальності дедалі більше…

В офісі регіональної організації Міжнародного благодійного фонду "Карітас України" у Харкові завжди гамірно та людно. Тут допомагають переселенцям з окупованих територій та з зони бойових дій. Крим, Донеччина та Луганськ стали для багатьох наших співвітчизників тим Єгиптом, із якого потрібно втікати… Їхні історії такі ж різні, як і вони самі. Але є й особливі: про тих, хто, прийнявши допомогу, тепер сам надає її. Подружжя луганських психологів Сергій Красін та Анна Трухан – серед них.

Проект "Забезпечення основних потреб постраждалих від конфлікту на сході України" український "Карітас" здійснює за підтримки "Карітасу" Німеччини. Основні потреби – це харчування, речі, ліки, одяг… Із цього пишуть та здають звіти, усе має бути точно й чітко пораховано. Але є й такий "підрозділ" допомоги, якого, по суті, не перелічиш, чеку до звіту тут не докладеш. Це психологічна допомога. Саме її у Харкові надають переселенцям Сергій та Анна – такі ж самі вимушені переселенці, як і їхні нові клієнти. Хоча ні, уже інші: вони змогли акліматизуватися в новому житті, поновити активну зайнятість в улюбленій професії, навіть повернутися до нового етапу тих справ, які розпочали ще вдома… Але все це не сталося відразу. Були і біль, і сльози… Анна, яка погодилася на цю розмову, з усмішкою зазначає: "Коли переселенці скаржаться на нове життя й кажуть "що Ви там розумієте", я спокійно відповідаю, що розумію. Я все розумію…"

Рік Шептицького: рубікон

"Україна увільниться зі свого упадку та стане державою могутньою, з’єднаною, величавою, яка буде дорівнювати другим високорозвинутим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як я кажу, тільки треба молитися, щоби Господь Бог і Мати Божа опікувалися все нашим народом, який стільки витерпів…"

Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький, із передсмертних слів.

Як золото через вогонь, проходять вірні Української Греко-Католицької Церкви через 2015 рік – рік Митрополита Андрея. Баталії навколо ще не встановленого пам’ятника Шептицькому стали певним рубіконом, перейшовши через який, багато львів’ян (і не лише львів’ян) змогли інакше поглянути і на "дорослість" власної віри, і на Церкву та її пастирів (які мусили ставити чоло ситуації), і на себе самих. Після Майдану Гідності й під час війни було неймовірно боляче спостерігати за цим усім, але… Певно, по-іншому ми не подорослішаємо.

Тестування на зрілість

Історія цього конфлікту трохи нагадує ситуацію 2013 року в Києві, коли через будову храму на Оболоні здійняли крик місцеві "правозахисники" (це слово зумисно взято в гіркі лапки іронії): мовляв, тут майданчик для дітей, відстань до будинку маленька тощо. Маніпуляція аргументами та певні "засоби впливу" призвели до того, що храму на цьому місці вже не буде. Чи буде в іншому?.. Судячи з трагічної ситуації, що зараз розгортається навколо головного собору УГКЦ – Воскресіння Христового на Лівобережній (там пішли тріщини, найімовірнішою причиною яких є будівництво навколо, чию законність не завадило би перевірити незалежним експертам), – то і там провладні мужі ще не засвоїли, що самими лише криками "Україна – це Європа" справді європейської держави не збудуєш.

У Львові, звісно, ситуація виглядає дещо інакше. Здавалось би, проста й очевидна річ: зробити з доволі занедбаного парку відпочинкову перлину Свято-Юрської гори, рекреаційну зону для львів’ян (зокрема, студентів Політехніки, яка поруч) та незабутнє місце зустрічі для паломників і гостей міста Лева (проект можна переглянути на відео вище). А в серці реконструйованого парку мав би височіти пам’ятник людині, яка фактично створила сучасне обличчя УГКЦ – молоде й інтелігентне, хоча випробуване підпіллям та болем. І тут почалося…

Христос Воскрес! Новий "Католицький Вісник" - про блаженство миротворців

Папа Papa Franciscus про Рік Милосердя

"Творити мир - це Божа справа". Розмова з Апостольським Нунцієм в Україні Thomas Gullickson

Образ до наслідування: о. Benediktus Sviderskyy OFM про мир, єднання, мислення та дії

Ісус Навин - провідник Ізраїля. Біблія очима сучасного читача о. Vitaliy Khrabatyn

Брати-повстанці. Історія, що так подібна до нашої від Tet A Tet

Коли говорять тільки очі: 23-річному десантнику Сашку потрібне чудо! Об'єднаймося в молитві... Yuliana Lavrysh

Цікавого читання!

Коли говорять тільки очі

Миротворець може дуже дорого заплатити за те, що прагнув миру. Для себе, для рідних і близьких, для своєї країни… Для того, щоби ми могли спокійно сидіти й читати за кавою цю статтю. Знайомтеся, це Сашко Козачок. Йому 23. І йому потрібне чудо.

Він може вивести лівою рукою "Слава ВДВ" на папері. Може говорити очима так, що ви розумієте, що раніше насправді ні про що серйозне ні з ким не говорили. Може, сидячи в інвалідному візку, стиснути руку волонтера міцно-міцно: "Не йди!.." І це фактично все, якщо не перелічувати маленькі щоденні досягнення у реабілітації.