Вас вітає "КВ"!

Слава Ісусу Христу!
Ви завітали на блог (інтернет-щоденник) двотижневика "Католицький Вісник". Тут відображаються найцікавіші публікації з наших архівних випусків.
Якщо ви хочете ознайомитися з оригіналом - свіжим "КВ"-2015 (безкоштовно!), або передплатити видання, напишіть на katol.visnyk@gmail.com або заповніть форму ліворуч.

Звертаємо Вашу увагу: передрук матеріалів вітається за умови активного гіперпосилання на джерело.

Цікавого перегляду!

пʼятниця, 10 серпня 2012 р.

...ЧАСТИНА ТОЇ СИЛИ...


Чому Бог допускає зло? Кожен з нас щодня стикається з проявами злого. Це може бути сфера приватна, сфера публічна. Це може бути недобра думка, а може бути глобальна катастрофа. Зло, яке ми заподіяли комусь думкою, словом, вчинком чи недбальством, чи зло, яке хтось заподіяв нам, нашим ближнім і наше прагнення помсти. Гріх завжди є злом, але не кожне зло є гріхом. Про це й поговоримо. (За основу статті взято нотатки проф. Ендрю Чігнела, прочитані на філософській літній школі в УКУ)



Питання Добра і зла, їхньої взаємодії, присутності у світі є питаннями нерозв’язними, такими, що постають для кожного окремо і на які годі дати конкретну відповідь. Проте це не значить, що їх не потрібно ставити. Не можна в одному числі часопису розв’язати цю проблему, навіть вповні її окреслити.
Якщо Господь є Благом, якщо він по своїй суті є Безконечний, Всюдисущий, Всезнавець, Премудрий, Всемогутній, Всеблагий, Всеправедний, Істинний, Справедливий, Вірний, Довготерпеливий, Многомилостивий, то яким чином Він може терпіти біля себе зло, у всіх його проявах? З погляду логіки, потрапляємо у глухий кут.
Кожен з нас є індивідуальністю, шукає свої відповіді на ці одвічні питання. Часом ми виходимо зі власного приватного досвіду, іншим разом звертаємося до історичного контексту або глобальних потрясінь. Питання взаємодії Добра і зла можемо розглядати як на мікро-рівні, так і на макро-рівні. Якщо запитати кожного з нас, чим є Добро і зло, то легше буде відповісти на питання "Чим є Добро?"
Лев Толстой починає "Анну Карєніну" словами про те, що всі родини є щасливі однаково, а нещасні – кожна по-своєму. Дещо жіноча відповідь, але в ній є глибока теологічна Правда. Жіноча, бо радше жінки схильні вимірювати щастя категоріями родини, пояснювати речі приватним досвідом. Теологічний сенс цього вислову заховано у чіткому усвідомленні того, що є благом у родині. Кожна окрема родина – це своєрідний мікрокосмос, модель світобудови зі своїми законами і структурою. Правда про щасливу родину йде пліч-о-пліч зі здоровим глуздом, зі загальним уявленням про те, що є добре, правильне, корисне. І не тільки "тут і тепер", але й "завтра і завжди".
Ми знаємо, що Добро – це коли мир навкруги, тобто немає війни і не проливається безневинна кров. Благодать – це коли люди навколо посміхаються і радіють, коли всі є здорові і мають, що їсти. Добре, коли існує свобода не лише думки, але й її висловлювання, всі ставляться толерантно одне до одного, але ця толерантність не конфліктує зі внутрішніми переконаннями. Як у родині – всі різні, але перебувають у єдності один з одним. Власне, знову повертаємося до Толстого. Уявлення про Добро універсальне. Адже ми знаємо, що Бог – це Добро, Він Милосердний, Всюдисущий, і Всемогутній. Він є єдиний у єдності зі Святим Духом і Сином Божим. Він є монолітний у Своєму Добрі. Аж тут виникає логічне запитання щодо злого.
Ім’я йому Легіон, і цей легіон виявляється як у природному злі, так і в моральному. Природному злу ми не можемо протистояти, і воно саме по собі не є гріхом. Не є гріхом землетрус, ураган, цунамі, природні катаклізми самі по собі. Якщо їх розглядати, не стосуючисьдо людини, то вони є таким собі натуральним процесом функціонування планети Земля. Проте, якщо внаслідок цих природних катаклізмів страждає людина, якщо руйнації приносять смерть і хвороби, вони стають природним злом. Причому, від самої людини залежить, чи це натуральне зло не стане основою морального зла. В екстраординарних ситуаціях так легко скористатися суспільним замішанням, відчаєм, страхом. Акти мародерства під час стихійних лих якраз і свідчать про слабкість моральних засад людини. Прикладів можна навести багато.
Хоч як парадоксально, тут у пригоді стає класичний американський вестерн. Пам’ятаєте "Хороший, поганий і злий" (1966) з Клінтом Іствудом? (Кілька років тому у нас була рецензія на цей фільм). Той, хто бачив фільм, зможе погодитися, що стрічка викликає бурю емоцій саме через гру на нашому уявленні про Добро і зло і певне очікування наперед заданих моделей поведінки, що їх майстерно руйнують головні персонажі і ситуації. Зрештою, напевно, історія кінематографу, та й мистецтва у цілому, це спроба знайти відповіді на питання: "Чому Бог допускає зло?" І "Що таке зло і Добро"?
Якщо повернутися до природних катастроф, то варто пригадати, що Господь Бог не раз використовував природні стихії, щоб навернути людство на правдивий шлях. Історія Ноя і його родини є доброю ілюстрацією того, коли природне зло Господь використав "во Благо".
Ще є багато дрібних "зол", які отруюють наше життя і життя наших близьких. Скажімо, болить зуб. Сам по собі зубний біль не є моральним злом чи гріхом. А от коли ми внаслідок зубного болю маємо поганий настрій і зриваємо злість на ближніх (зверніть увагу на сам вислів – зірвати злість!), то наш зубний біль стає джерелом морального зла і може стати початком ланцюгової реакції поширення гріху. Адже той, на кому ви зірвалися, може або затаїти злобу на вас, або почати "роздавати" направо і наліво всім, хто під руку попаде, особливо меншим і слабшим.
Разом із тим, варто звернути увагу, що без страждання і негативного досвіду не можна пізнати правдиву радість і зрозуміти, що є добрим. Страждання наближає нас до Сакрального. Страждання очищує душу і допомагає краще зрозуміти ближнього, його біль. Хоч як дивно звучить, але зло, яке приносить нам страждання, стає містком, котрий веде нас до Добра.
Кожний християнин є покликаний своїм життям наслідувати Христа. Ісус Христос власним прикладом показав нам, як чинити у разі спокуси, у моменти сумніву, у фізичному і моральному стражданні. Бог Отець у Своїй любові до нас, людей, прирік Свого Сина на душевні муки і фізичний біль задля того, щоб урятувати людство від зла.
Коли ми приймаємо Христа, ми визнаємо, що готові ототожнитися з Ним. Це ототожнення відбувається не лише у прийнятті Його учення, але й у прийнятті Його страдницького шляху. Звісно, це не означає, що ми маємо свідомо шукати фізичного болю або ризикувати своїм життям і здоров’ям лише заради марнославства. Треба пам’ятати, що марнославство є одним зі смертельних гріхів. Надто вже тонка межа лежить між ним та готовністю віддати своєї життя заради ближнього, справедливості, батьківщини, тощо. Також небезпечний є ризик заради бахвальства, заради підвищення адреналіну у крові, задля миттєвої популярності. Про це варто нагадувати підліткам, коли вони бездумно ризикують своїм життям і спокоєм своїх рідних, наприклад, носячись на шаленій швидкості на мотоциклах або шукаючи інших пригод.
Ототожнення з Христом відбувається також і на онтологічному рівні, коли ми переносимо наші страждання на Христа, віддаємо їх Йому. Тоді власний біль ми сприймаємо як Його страждання. Яскравим прикладом онтологічної ідентифікації є стигматизація. Стигмати, які проступають на тілі людини, асоціюються зі стражданнями Христа. Тут яскравим прикладом є Мати Тереза, яка казала, що для вибору її власного шляху серйозний вплив відіграв той факт, що Христос ототожнював себе із бідними і стражденними людьми. У Святому Письмі читаємо: "Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли. Нагий, і ви мене одягли, хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене" (Мт. 25, 35-36). Те, що Ісус зробив перший крок до нас і показав нам свої страждання, поєднує Його з нами, а водночас показує, що ми не унікальні у своєму болю.
Звісно, не можна не звернути увагу на символічне значення страждань Христових, і через їхню символіку людина може знайти шлях до власного ототожнення з Ісусом. Ця символічна ідентифікація є дуже важлива, бо вона підносить нас на якісно інший рівень.
Як підсумок спадають на думку слова Гете, які він вклав у вуста Мефістофеля: "Я частина тієї сили, яка, прагнучи до зла, творить добро". Природним є прагнення людини до Добра у всіх його проявах. Але було би хибно очікувати від життя саму лише неймовірну легкість буття. Без присутності страждання і болю ми би не змогли вповні пізнати радість Добра, Блага, яким Господь наділяє нас у Своєму Милосерді і Своїй Любові.

Тетяна ДЗЯДЕВИЧ


"КВ" в електронному форматі
Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6
І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/


Немає коментарів:

Дописати коментар