Авторська колонка Олексія Браславця
до "Католицького Вісника" № 2, 2015. Тема номера – "Люби
ближнього твого, як себе самого".
Добривечір. Буває, ти питаєш у мене поради – особливо у найважчі хвилини життя. Нас тут небагато – ти, я і Джо Кокер. Останній з нас, на жаль, тільки у запису: він помер кілька тижнів тому, а запис лишився. Ну що ж, здається, ми дійшли до того моменту, коли я і Джо Кокер маємо сказати тобі: поплач. Це дуже доречно зараз, коли майже ніхто тебе не бачить. Cry Me a River – "Виплач мені цілі ріки", – Джо співає цей старий блюз. Мені здається, це найрозумніша й найдоречніша справа зараз: виплакати з себе ці ріки болю.
Чому ти плачеш? "Ти кажеш тепер, що ти самотній, ти
плачеш усю цю довгу ніч", – неначе підказує старий блюз. А й
правда, чи твоя проблема не в тому, що всі, кого ти вважав ближнім, покинули
тебе? Тоді – Cry Me a River.
До речі, чому ти вважаєш, що твій ближній – це лише
той, хто має тебе любити й завжди дослухатися до тебе?