Вас вітає "КВ"!

Слава Ісусу Христу!
Ви завітали на блог (інтернет-щоденник) двотижневика "Католицький Вісник". Тут відображаються найцікавіші публікації з наших архівних випусків.
Якщо ви хочете ознайомитися з оригіналом - свіжим "КВ"-2015 (безкоштовно!), або передплатити видання, напишіть на katol.visnyk@gmail.com або заповніть форму ліворуч.

Звертаємо Вашу увагу: передрук матеріалів вітається за умови активного гіперпосилання на джерело.

Цікавого перегляду!

пʼятниця, 13 вересня 2013 р.

МІСТО ХЛІБА І ПАЛОМНИКІВ

Віфлеєм – містечко поблизу Єрусалима, територія Палестинської автономії. На івриті його назва звучить як Бейт-Лехем і означає "Дім Хліба", арабською це Байт-Лахм – "Дім М’яса". Перші згадки про Віфлеєм датовані XV ст. до н. е., тут здавна жили пастухи та землероби.



Зараз у Віфлеємі близько 25 тисяч мешканців, із яких лише третина – християни. Це маленьке містечко є одним із найвизначніших місць для віруючих трьох світових релігій. Тут у маленькій печері для пастухів народився Ісус Христос. Саме сюди, побачивши зірку над містом, прийшли волхви, щоб поклонитися Немовляті, принісши йому дари: золото як Цареві, ладан як Богові та смирну як Людині.
У цьому місті за тисячу років до Сина Божого народився цар Давид. Тут під час пологів померла праматір Рахіль, дружина патріарха Якова. Її гробницю шанують не лише юдеї, а й християни та мусульмани. Щоправда, віднедавна вона відчинена тільки для єврейських жінок, які просять свою праматір про легкі пологи та щастя для дітей.
Головна святиня Віфлеєма – храм Різдва Христового. Він збудований св. Оленою, матір’ю першого римського імператора-християнина Константина, над печерою, де народився Ісус Христос. У невелику печеру можна потрапити й досі; тут на прочан чекає вівтар Ясел Христових. Власне, самі ясла, у які Діва Марія поклала маленького Ісуса, у VII ст. хрестоносці вивезли до Рима. Але ту частинку, що залишилася, замурували в мармур, і тепер над нею горять п’ять незгасних лампад.
Храм Різдва Христового – чи не єдина церква, де Богослужіння ніколи не припинялися. Тільки 529 року під час повстання Самарії тут сталася пожежа. Її сліди досі залишилися на колонах, низ яких світліший, бо відтертий від кіптяви, а верх – темніший. Згодом храм відновив і розширив імператор Юстиніан.
Відтоді будівлю не руйнували: святиня дійшла до нас крізь віки фактично в первозданному вигляді. Її не знищили перси, бо побачили на одній із мозаїк своїх співвітчизників – волхвів, які принесли Немовляті гостинці. Не чіпали турки, ба навіть не забороняли відвідувати християнам святе місце. А 1897 року, коли було вкрадено Срібну зірку, що вказує на місце народження Христа, її точну копію зробив і встановив мусульманин – султан Абдул-Меджид I.
Вхід до храму Різдва Христового вкрай низький: зайти можна, лишень схилившись – його недарма називають Воротами смирення. У напівтемряві на стінах і колонах заледве можна розгледіти фрагменти фресок із ликами святих. На підлозі збереглися фрагменти кольорової візантійської мозаїки. Вівтар належить Грецькій Православній Церкві, але в храмі служать також вірмени, копти й сирійці.
Кілька різних Церков-власниць храму – характерне явище для християнських святинь на Святій Землі. Будь-хто з паломників може зайти до католицького, православного чи вірменського храму. Тут не запитують, до якої конфесії належиш – ці святі місця спільні для всіх християн.


Людмила ПОЛЯХ

Немає коментарів:

Дописати коментар