ХРЕСТОМ, КНИГОЮ І ПЛУГОМ

Перенесемося на 1500 років назад в епоху, дуже схожу на нашу, коли старе вже зруйнували, а нове ще не побудували. Занепад Великої Римської імперії 410 року – за 70 років до того, коли в Нурсії прийшов у світ св.Бенедикт – став тією суміжною зоною історії, поряд із якою всі політичні, економічні та духовні процеси виглядають дуже нестабільно й важко піддаються регулюванню.

Хто з нас не хотів би в житті стабільності, матеріальної та духовної врівноваженості, внутрішнього спокою… Тоді люди теж цього хотіли. Хотіли, але не знаходили. Усе дуже просто: не там шукали. При всіх тривогах, гризотах і ваганнях, які супроводжують різноманітні пошуки людини, єдиною метою повинен бути тільки Бог.

Святий Бенедикт був покликаний Богом, потім жив у печері Субіако як пустельник, далі став засновником і наставником монашого ордену, щоб вказати світу дорогу шукання Бога, на якій обрії моральних цінностей розширюються до нескінченності, виходячи поза межі часу, а прийняття кожної людини приводить до розсіювання всіх тіней негативного сприйняття, яке виникає внаслідок національних відмінностей.

Шукати Бога – значить урешті-решт дійти висновку, що Він, Який зі своєї вічності полюбив нас, перший вийшов на пошуки людини і, притягаючи нас до себе, бажає привести до Свого Сина. Від цього моменту пошук Бога стає тотожним пошуку Ісуса. Відомий монах-трапіст (трапісти живуть згідно зі Статутом св.Бенедикта) Томас Мертон дав вичерпне визначення досконалого шукання Бога: "відкинути ілюзії і задоволення, суєтні тривоги і бажання, роботи, яких Бог не хоче, і славу, що є вихвалянням; оберігати душу від будь-якого хаосу так, щоб моя вільність завжди була готова на прийняття Його волі; зберігати в серці тишу і вслуховуватися в голос Бога; звільнити розум від понять і образів створених речей для того, щоб можна було втримати укритий зв’язок із Богом у вірі; любити всіх людей, як себе самого; бути покірним і знаходити заспокоєння в уникненні різних конфліктів і суперництва з іншими; ухилятися від суперечок, оцінок і критики, а також від усього тягаря різноманітних переконань, якого я взагалі не повинен нести; мати волю, що завжди готова поступитися й зібрати всі сили душі в її прихованій глибині, щоб там перебувати в мовчазному очікуванні на прихід Бога, у тихому і спокійному зосередженні на моїй залежності від Нього".

Св.Бенедикт Нурсійський пропонує шукати Бога в найбільш придатних для цього умовах, у "Школі Служби Господньої", створюючи для цього монаші спільноти як модель Церкви. У св.Бенедикта шукання Бога нерозривно пов’язане з пошуком миру ("шукай миру і йди за ним"), який стає єдиною дорогою, що веде до Христа, коли ми намагаємося від усього відірватися, щоб чинити лише те, що Йому подобається; коли немає в нас завзятого опору Святому Духові, а є піддатливість і пошана.

Св.Бенедикт, охоплюючи своєю мудрістю насущні проблеми VІ століття, синтезував попередній досвід і виклав у струнку теорію правила, що своєю новизною дивували не лише духовних осіб, а й кращі уми та політичних діячів того часу. Сьогодні світ із його технічним прогресом і досягненнями культури не має потреби в такій інновації, яка була 1500 років тому. Європа стала занадто мудрою, додаток Dr. (з англ. "доктор") до прізвища став мало не найважливішим критерієм вартості людини. Чи є в такому світі місце для науки св.Бенедикта? Цінності, які вказує святий патріарх нашого Ордену – вічні, подібно як є незмінне Євангеліє, яким повністю насичений наш Статут. З Євангелія ми дізнаємося не лише про історичні події з життя Бога-Людини, а й відчуваємо присутність і подих самого Ісуса Христа. Так і в Статуті ми бачимо не лише літеру закону, а передусім чуємо за ним стукіт серця живої людини, її слова, що торкаються нашого серця.

Ми хотіли б одержувати на свої питання (які мають іноді дуже невиразний характер) конкретні відповіді. Св.Бенедикт теж любив чіткість і конкретність, тому його Статут відрізняється твердістю викладу, визначеною послідовністю і практичною спрямованістю – однак із глибоким духовним виміром.

У момент смерті святого (близько 547 року) його Статут був одним із багатьох. Відомо, що традиція монаших спільнот прийшла зі Сходу та містить досвід монахів-пустельників і перших монастирів спільнотного типу. За 200 років св.Бенедикт став патріархом західного чернецтва, а його Статут – найбільш впливовим у латинській Церкві. Починаючи від сьомого століття, бенедиктинці несли Європі не лише християнство, а й цивілізацію, що відображає відомий вислів: Cruce, lіbro et atro – хрестом, книгою і плугом. Невдовзі бенедиктинські монастирі покрили всю Європу; почався розквіт західного чернецтва. Якщо в перші століття монахи йшли в пустелю, залишаючи вже розвинуте суспільство, то тепер пішов зворотний процес. У світі, який здригався від нескінченних війн, політичної та економічної непевності, коли часто єдиним аргументом у суперечках була сила меча, а священиками часто ставали люди малоосвічені й низького походження, бенедиктинські монастирі являли собою осередки культури і науки. Тут можна було знайти багате літургійне життя, живу побожність, зацікавленість наукою та інтелігентне суспільство. І сьогодні назва "бенедиктинський" асоціюється з певним високим рівнем культури, причому не лише релігійного значення, а й загального напрямку: з музичними і художніми оригінальними винаходами, з науковою працею в галузі біблійних наук тощо.

У самому серці бенедиктинського життя перебуває молитва, яка все скріплює і надає сенс усім іншим діям. Св.Бенедикт не вимагав від своїх учнів особливої обітниці молитви (ora et labora – "молися і працюй"), бо очікував, що вона буде в центрі їхнього життя й проникатиме в усе, хоч би що вони робили. Молитва – це opus Deі, справа Божа, і нічого не можна ставити вище за неї. Святий законодавець не встановив жодних особливих методів молитви, але визначив зв’язок між літургійною молитвою (Служба Божа, спів псалмів) і спогляданням Бога. Правдивим покликанням монаха чи монахині бенедиктинської родини є не боротьба з активністю на користь молитовного споглядання, а відновлення первинної гармонії між ними. Можливо, є люди, які вважають, що спів псалмів – це застаріла, закостеніла форма молитви, яка не приносить видимого ефекту; що монахи тільки даремно витрачають час на цю справу. Але саме під час такої молитви вони виступають як посланці Церкви, містичного Тіла Христа, представляючи перед Богом не свої особисті потреби, а турботи, проблеми, занепокоєння всіх людей. Літургійна молитва є офіційною молитвою Церкви, тому підноситься своєю достойністю над іншими побожними практиками. Традиція григоріанського співу Псалтиря – характерна риса всіх бенедиктинських монастирів – передається протягом усієї багатовікової історії Ордену.

Свого часу св.Бенедикт постав, можна сказати, першовідкривачем нового типу міжособистісних і суспільних стосунків. Він закладав спільноти, у яких внутрішній порядок ґрунтується не на силі авторитарної влади настоятеля і взаємного підпорядкування на зразок "сильний-слабкий", "вищий-нижчий", а на силі любові й турботи абата-отця і братів, рівних між собою.

Св.Бенедикт Нурсійський був настоятелем справді з благодаті Божої, відповідав усім важким вимогам цієї посади, зміг утілити в життя ідеали, написані в Статуті: видиму суворість і серйозність він злагоджував добротою, якої вимагав також від інших. У 64-му розділі Статуту св.Бенедикт рекомендує настоятелю: "у покаранні вчиняй розважливо і без перебільшення, щоб, ліквідуючи іржу, не знищити самої посудини".

Цей святий знав, що нелегко жити з іншими – значно простіше бути святим самому. Але, на думку отця Бенедикта, спільне життя на одному місці, у монастирі, сприяє зближенню людей, коли їхні серця відкриваються один одному у взаємному послухові. Ця слухняність ґрунтується й живиться життєдайною любов’ю до ближнього, яка схиляє кожного, не звертаючи уваги на власні вигоди, служити потребам брата. Щоденне зусилля задля зберігання рівноваги між внутрішнім зосередженням та діяльністю, яка необхідною в житті спільноти, дозволяє зростати у вмінні бути справжньою особистістю. У будь-якій групі людей – чи то в спільноті, чи в родині, чи в парафії – неодмінно будуть конфлікти, взаємні рани й біль, що іноді може тривати роками. Св.Бенедикт знав про такі людські слабкості й тому наділив абата немовби повноваженням судді, який пом’якшуватиме напруженість таких взаємин. Він прагнув, щоб настоятель був мудрим лікарем і люблячим батьком, котрий "вміє лікувати свої й чужі рани, не виявляючи їх і не розголошуючи" (Статут 46, 6). Ще один важливий момент, який не можна оминути мовчанням – це стосунки рівності в спільноті, де "прості й знатні, багаті й бідні" живуть у послуху абату й один одному, а насамперед – Богу.

Про те, яку заслугу має св.Бенедикт перед троном Божим, свідчить свята Гертруда (містичка-бенедиктинка з XІІ ст.), яка "в дусі побачила самого нашого отця Бенедикта, що стояв перед ликом сяючої блиском і вічним спокоєм Трійці. Виглядав чудово, і споглядання на нього давало радість. Здавалося, що з окремих його членів виростають і чудесним чином розквітають прекрасні троянди, повні весняної свіжості й незвичайного запаху. Весь у запашних квітах, найсвятіший отець Бенедикт – "благословенний силою благодаті та з імені" – був приводом незвичайної і чудесної радості для Трійці, вічно достойної всякої пошани, і для всього небесного двору. Ці троянди також означали вчинки всіх послідовників святого Патріарха, котрі, спонукані його прикладом та наукою, зреклися світу, ступили на шлях монашого життя і твердо йшли ним".

Сестри-бенедиктинки, м.Житомир

Наша веб-сторінка: www.benedyktynki.zt.ua

На фото вгорі: монастир сестер-бенедиктинок у Житомирі

Святий Бенедикт

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/