З проповіді Святішого Отця Бенедикта XVI на Месі під час
Апостольського візиту на Кубу
Гімн прославлення з книги Даниїла (Дан 3, 52) звучить у
літургії, запрошуючи нас благословляти Бога та дякувати Йому. Ми є частиною
цього великого хору, який безустанно прославляє Господа. Приєднуючись до цієї
подячної симфонії з радістю та довірою, ми вирушаємо у подорож віри з істиною
та любов’ю.
"Коли ви перебуватимете в Моїм слові, ви дійсно будете
учнями Моїми; і спізнаєте істину, й істина вчинить вас вільними." (Йн 8,31-32).
У цьому євангельському тексті Ісус відкриває себе як Сина Бога-Отця, як
Спасителя, як єдиного, хто може показати нам правду та дати нам істинну
свободу.
Людина прагне істини, пошук якої завжди передбачає
реалізацію істинної свободи. Деякі, як Понтій Пилат, іронізують стосовно
можливості пізнання істини (пор. Йн 18,38), проголошуючи неможливість осягнути
її або заперечуючи існування правди, єдиної для всіх. Ця постава, як і у разі
скептицизму та релятивізму, робить людей холодними, хиткими та замкненими.
Багато хто, подібно як прокуратор Юдеї, вмивають свої руки та дозволяють ріці
історії пливти повз них.
З іншого ж боку, є такі, які неправильно інтерпретують пошук
істини, що веде їх до ірраціоналізму та фанатизму. Вони закриваються у "своїй
правді" та намагаються нав’язати її іншим. Вони подібні до засліплених
фарисеїв, які, бачачи побитого та закривавленого Ісуса, гнівно кричать "Розіпни
Його!" (пор. Йн 19,6). Не може бути учнем Христа той, хто діє
ірраціонально. Віра та розум є необхідні для пошуку істини. Бог створив людину
з природно притаманним їй прагненням істини і наділив її задля цього розумом.
Кожна людина має шукати правду і вибирати її, коли знайде, навіть якщо
доведеться чимось пожертвувати.
Ба більше, правда про людину є необхідною умовою для
осягнення свободи. Лише в істині ми відкриваємо фундамент етики, що містить
чіткі та конкретні формулювання щодо життя та смерті, прав та обов’язків,
подружжя, родини та суспільства – всього, що стосується непорушної гідності
людської особи. Ця етична спадщина може об’єднати різні культури, народи та
релігії, владу та громадян, мешканців країн між собою, віруючих у Христа та нехристиян.
Християнство, висвітлючи засадові етичні цінності, не
навязує, радше пропонує запрошення Христа до пізнання правди, що визволяє
людину. Вірянин є покликаний нести цю правду до свого оточення, як робив це
Господь, навіть перед понурою тінню відкинення та Хреста. Особиста зустріч з Тим,
хто є уособленням Істини, спонукає нас свідчити про цей скарб перед іншими.
Дорогі друзі, не вагайтеся ступати слідами Ісуса Христа, бо
у Ньому знаходимо правду про Бога та людину. Він допомагає нам перемогти наш
егоїзм, піднятися над нашою метушнею та перемогти те, що нас пригнічує. Той,
хто чинить зло, хто грішить, є невільником гріха і не може осягнути свободи
(пор. Йн 8,34). Тільки відкидаючи ненависть та перемінюючи затверділість та
сліпоту власних сердець, ми зможемо стати вільними, і нове життя виплине з нас
джерелом.
Церква живе для того, щоб всі могли стати учасниками
єдиного, що вона має – що тільки Христос є нашою "надією слави" (пор.
Кол 1,27). Щоб виконати це завдання, вона має спиратись на фундаментальну
релігійну свободу, яка дає можливість відкрито проголошувати свою віру,
передаючи іншим послання любові, поєднання та миру, котре Ісус приніс світові.
Право на релігійну свободу, як у особистому, так і у
суспільному вимірі, є проявом єдності людської особи, яка одночасно є
громадянином та віруючим. Це також робить явним той факт, що визнавці релігії
мають робити свій внесок у побудову суспільства. Релігійна свобода сприяє
зміцненню соціальних зв’язків, живить надію на кращий світ, створює умови для
миру та гармонійного розвитку, у той же час будуючи міцні підвалини для охорони
прав майбутніх поколінь.
Захищаючи це людське право, Церква не вимагає жодних
особливих привілеїв для себе. Вона прагне лише бути вірною наказові свого
Божественного засновника, визнаючи, що у присутності Христа ми стаємо більш
людяними і наша людськість стає істинною. Саме тому Церква пргане давати
свідчення через проповідь та навчання – як через катехизацію, так і у
середовищах шкіл та університетів.
Сяючий взірець виконання цього наказу бачимо в особі
видатного священика Фелікса Валери, вчителя та вихователя, видатного сина міста
Гавани, який посів своє місце в історії Куби як перший, хто навчив свій народ,
як насправді потрібно мислити. Отець Валера вказує нам дорогу до істинної
трансформації сусупільства: виховання чеснот у кожного громадянина для
формування вільної та гідної нації, бо ця переміна залежить від духовного
життя.
Молячись про материнську опіку Пресвятої Діви Марії,
просімо, щоб кожна наша участь у Пресвятій Євхаристії чинила нас свідками тієї
любові, котра перемагає зло добром (пор. Рим 12,21), жертвуючи себе як живу
жертву Тому, хто з любові віддав себе заради нас. Перебуваймо у світлі Христа –
єдиного, хто може знищити темряву помилок.
Бенедикт XVI
Гавана (Куба), 28 березня 2012 р.
(скорочений переклад "КВ")
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При
передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на
http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар