"Істинно кажу вам, що
між народженими від жінок не було більшого від Йоана Христителя" Мт 11,
11а
Постать Йоана Хрестителя була, є і буде неординарною. Останнього пророка
Старого Завіту від самого зачаття, народження і до останньої секунди життя супроводжувала
підготовча місія. І ця підготовка полягала саме в тому, щоби свідчити – стати
свідком самого Господа Ісуса Христа.
Дослівно "мученик" (грецькою – martyrios) слов’янською звучить як "ісповідник", а
українською – "свідок". Ісповідники – свідки – це ті, які засвідчили
своїм життям, муками і стражданнями істинну любов до Господа. Тому постать
св.Йоана важлива для нас. Стихира Вечірні Різдва Йоана Хрестителя влучно
розкриває нам сутність святкування: "Сьогодні
Голос Слова розв’язує язик батька, що занімів був задля невірства; він
проображає багатодітність Церкви та й розриває узи материнської неплідності.
Наближається світильник Світла, зоря сповіщає прихід Сонця правди, для
збудування і спасіння душ наших". Сам Господь Ісус каже про Йоана:
"Той був світич, який палає і
світить, тож ви й побажали на часинку з світла повтішатись…" (див. Йн
5, 35). Його життя – це безперервний ланцюг жертви і покути. Хреститель проголошує
науку, яку ще ніхто не проголошував: про хрещення покаяння, про наближення Небесного
Царства, про появу і живу присутність Месії. Сам указує пальцем на Ісуса:
"Ось Агнець Божий, що бере гріхи
світу" (див. Йн 1, 29).
"…І спізнаєте правду,
і правда визволить вас" (див. Йн 8, 32) – ці слова
Христа найбільше характеризують проповідь св.Йоана Хрестителя. Коли Захарії
благовістить ангел Господній про народження сина, то Захарія не вірить словам
ангела – і стає німим. Так і ми: при зустрічі зі Словом не віримо, бо маємо
свої уявлення про події життя. Слово – правда, яке визволяє і дає правдиву
свободу. Адже той, хто може говорити, може бути почутим.
Йоан своїм народженням розв’язує німоту Захарії, повертаючи йому здатність
говорити. Пізніше сам Йоан тим відзначиться у своєму житті, що говоритиме – озвучуватиме вголос те, що побачить
духовним і тілесним зором. Говоритиме правду.
Але, щоби щиро озвучити те, що є на думці, і одночасно те, що саме зараз
потрібно сказати, треба насамперед замовкнути, заніміти. Опинитися в пустелі
свого життя, увійти до свого єства, щоби почути там Божий голос. Кажуть, що
сучасній людині вже не пасує аскетизм, покута. Немодно – і взагалі це "середньовічна
термінологія" розуміння християнської духовності. Сьогодні ми боїмося
самого слова "аскетизм". Як стати аскетом сьогодні? Адже життя Йоана
Хрестителя було позначене суцільним аскетизмом, і Свята Церква багато разів на
рік вшановує його, бо ставить нам його за приклад для наслідування. А ми тепер
живемо в добу технологій і технократії. Живемо за часів, коли брехня стає "правдою",
сучасні царі іроди – "культовими" особистостями. І нерідко це
"толерують" навіть ті, хто називає себе християнами… Ніби і є вже
досвід тоталітарного режиму, але сучасних Йоанів Хрестителів чути вкрай рідко.
Для сучасного християнина замало "просто" ходити до церкви, давати
пожертву та ставити "галочку", щоб заспокоїтися: мовляв, усе
виконано. Богові цього "спокою" не потрібно. Замало навіть ходити
щомісяця і сповідатися, коли я з черговою сповіддю не змінююся, ба навіть не
прагну цього. Замало "просто бути" на прощах, якщо наше щоденне
мислення від цього не змінюється…
Перед нами образ, ікона Йоана Хрестителя: у нього день народження. Уявімо
на мить, що ми прийшли до нього на гостину. Що ми побажали би Предтечі, що сказали
би йому? І що він нам сказав і побажав би? Важко собі це уявити, але спробуймо.
Спробуймо йти на глибину, не біймося. Усі, незалежно від становища в Церкві.
Почуймо його голос і тверде слово, яке нас оздоровить у корені: "Голос вопіющого в пустині: Приготуйте
Господню дорогу, вирівняйте стежки його!" (див. Мт 3, 3). Чи я є тим
голосом? Чи приготовляю дорогу Господню для інших? Чи даю добре свідчення своєї
віри в Бога, чи намагаюся прикладом свого життя заохотити до духовності інших,
які ще далеко стоять від Церкви та правди?.. Чи вирівнюю свою стежку в напрямку
до Господа? Чи день за днем живу з Господом у Його благодаті? Ось такий маємо
іспит сумління з Йоаном Предтечею.
Життя у Христі – це вже своєрідний аскетизм. Тому, що вже не я живу – а
живе в мені Господь (пор. Гал 2, 20). А що найбільше заважає тому, щоб Господь жив
у мені, був у моєму житті? Пиха, егоїзм, догоджання своєму "Я". Святий
Теодор Студит (+826), реформатор монашого життя на Сході, про вмертвлення й аскетизм
писав: "…дякуємо Йому і провадьмо
дні цього життя, немовби святкуючи й оспівуючи паче ізраїльтян: "Заспіваю
Господеві, славно бо прославився; коня і вершника скинув у море""
(див. Вих 15, 1).
Справжній аскетизм – це святість у буденному. Терпеливість у переповненому
транспорті. Спокійна відповідь замість нахабної реакції на крик біля каси. Сучасний аскет несе в нічний супермаркет останні гроші,
аби тільки раптовий гість не лягав голодним. Це розуміння у відповідь на
знервованість. Це прагнення зрозуміти іншого, налагодити стосунки з ближнім – з
братом, жінкою, чоловіком, дітьми. Щире бажання допомогти. Це перемога над усім
тим, що глибоко в серці перешкоджає дії Божої благодаті. А благодать – це не
добре сентиментальне відчуття чогось надзвичайного. Щоб осягнути Божу благодать,
не обов’язково їхати до Рима або Єрусалима. Місце для навернення можна знайти
будь-де. Життя у Христі – це життя із Ним щодня. Не лише в неділю чи на
Великдень. Християнство – це передовсім виклик собі самому, це внесення в цей
світ світла правди, тепла та любові.
Що ще сьогодні в цей урочистий час міг би сказати нам св.Йоан Хреститель?
Що хочемо від нього почути? "Чиніть
плоди, достойні покаяння, і не беріться говорити собі: Маємо за батька Авраама.
Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може підняти дітей для Авраама. Ба вже і
сокира прикладена до кореня дерев: кожне бо дерево, що не приносить доброго
плоду, буде зрубане та вкинуте в вогонь… Хто має дві одежі, нехай дасть тому,
що не має. А хто має харч, нехай так само зробить" (див. Лк 3). Духовний
учень Предтечі св.Теодор Студит немов продовжує ці слова: "переносімо все
з любов’ю: якщо треба буде голодувати – голодуймо; якщо треба зазнати побоїв –
зазнаймо; якщо треба буде вмерти – умрімо, щоб успадкувати вічне життя у Христі
Ісусі, Господі нашому".
Ієрей Стефан САМБОРСЬКИЙ
"КВ" в
електронному форматі
Приклади випусків
за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І півріччя 2012 р.
- тут files.mail.ru/XVRWF6
При передрукуванні
обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар