Першою людиною, яка запропонувала організувати євхаристійний
конгрес, була Емілія-Марія Тамізьє (1834-1910). Причому її наміром було не
тільки оживлення паломницького руху до місць євхаристійного культу. Прийняття
паломницьких груп мало поєднуватися з тематичними конференціями, щоби тим самим
перетворити побожний рух на міжнародні релігійно-наукові зустрічі.
Ініціаторка хотіла таким чином оживити культ Пресвятої
Євхаристії, розширити його сферу і чинити опір секуляризації, а також зміцнити
дух католиків та збудити в них гордість за віру, яку вони сповідують.
Ці думки вона насамперед представила ревному ентузіастові
євхаристійних молебнів, святому П’єру Еймару, який ще 1856 року заснував у
Парижі Згромадження священиків від Пресвятого Таїнства. Папа Лев ХІІІ підтримав
задум Емілії Тамізьє 27 квітня 1879 року, видавши з цією метою відповідну
буллу. Однак до виконання цих проектів ще було далеко.
Бо ж з’ясувалося, що ані у Франції (попервах), ані в
сусідній Бельгії неможливо було плідно організувати євхаристійні зібрання з
огляду на панівні в цих країнах ліберальні й антикатолицькі настрої. І коли
здавалося, що від запланованого доведеться повністю відмовитися або принаймні
відкласти його на невизначений, набагато пізніший час, – становище змінилось у
самій Франції.
А саме: ідея зацікавила двох фабрикантів із Лілля – Філібера
Вро і його кузена Ферона, до яких пізніше долучився віконт де Дамас. Вони
надали фінансування для організації цього заходу, завдяки чому його проведення
стало можливим…
Перші міжнародні євхаристійні конгреси
Перший Конгрес відбувся після того, як були отримані
схвалення та згода Папи Льва ХІІІ у Ліллі, 28-30 червня 1881 року. У ньому
взяли участь понад 8 тис. осіб, у тому числі 363 делегатів із Франції та з-за
кордону: з Австрії, Бельгії, Чилі, Греції, Іспанії, Голландії, Швейцарії та
Мексики; було 47 закордонних гостей. Очолив проведення заходу Анрі Моньє, єпископ-помічник
дієцезії Камбре. Під час цієї першої, історичної зустрічі шанувальників Христа у
Євхаристії було виголошено кільканадцять рефератів у трьох тематичних групах:
адорація і покута; культ; форми прояву вшанування – пропаганда. Як у рефератах,
так і в дискусіях, а також і в проповідях, сильно підкреслювалася необхідність
шукання способів, як повернути Божому законові місце, належне йому в публічному
та громадському житті. На завершення всієї суми заходів учасники Конгресу
скликали комітет, тоді ще тимчасовий, для підготовки наступного Міжнародного євхаристійного
конгресу. Головою комітету обрали архієпископа Франсуа-Александра Руйє де ля Буйєрі,
а заступниками голови – двох мирян: графа де Ніколаї і мадам де Бенек.
Другий Конгрес було скликано в Авіньйоні 13-17 вересня 1882
р. із загальною темою: "Християнізувати життя через Євхаристію".
Очолив його місцевий архієпископ Ф.Асле. Місцем проведення третього став Льєж
(5-10 червня 1883), де під головуванням архієпископа Дюкене, митрополита
Камбре, зібрання роздумувало над способами реакції Церкви на подальшу секуляризацію
суспільства в західних державах. Там було засновано постійний Комітет
Міжнародних євхаристійних конгресів, і його очолив кардинал Віктор Огюст Дешан
із Мехелена (голландською; французькою – Малін), Бельгія. Водночас то був
перший конгрес, організований поза межами Франції. Також і наступний відбувся
не в цій країні: у швейцарському Фрайбургу (9-13 вересня 1885). Тамтешній
єпископ Гаспар Мермійо перейняв по смерті єпископа де ля Буйєрі головування в
постійному Комітеті Міжнародних євхаристійних конгресів.
У 1881-1902 роках, тобто в період понтифікату Льва ХІІІ,
загалом було проведено 14 конгресів. У середньому вони відбувалися щороку,
пізніше – кожні два або три роки. З роками частота цих зустрічей зменшилася, і
водночас вони вийшли за межі Європи. 1893 року Конгрес відбувся у Єрусалимі, а
1910-го – у канадському Монреалі.
Хоча конгреси щораз то більше вростали в життя й свідомість
католиків – і опосередковано також у життя місцевих суспільств, – вони не раз поставали
перед труднощами, як на організаційному етапі, так і в практиці їхнього проведення.
Наприклад, під час 18-го Конгресу в Лондоні (8-13 вересня 1908) британська влада
не дозволила провести євхаристійну процесію з Пресвятими Дарами, так що вірні
пройшли вулицями молячись, але без Ісуса Євхаристійного. Зате колона вражала:
ішли понад 25 тис. дорослих, 20 тис. дітей, на чолі колони ішли 7 кардиналів,
понад 90 єпископів і майже тисяча священиків.
Цікавинки
Покровителем євхаристійних конгресів став св.Паскаль Байлон
(1540-1592), якого папа Лев ХІІІ "призначив" на цей патронат 1897
року.
Перший Конгрес за участі католиків різних обрядів відбувся у
Єрусалимі 14-21 травня 1908 року. Були присутні, зокрема, вірмено-католики та представники
кількох східних обрядів; тоді ж уперше прибув папський легат.
Першим папою, який взяв участь у Конгресі та очолив його,
став Пій Х (1905), а ця євхаристійна зустріч, 16-та за чергою, відбулася 1-4
червня в Римі.
Під час 21-го Конгресу в Монреалі (7-11 вересня 1910) до
Першого Причастя приступили майже 30 тис. дітей.
Покровителем (у сенсі прихильності державної влади) 23-го
Конгресу, що відбувся у Відні 12-15 вересня 1912 р., став цісар Франц Йозеф І.
Цей Конгрес, окрім свого релігійного виміру, був також спомином "віденської
відсічі" – битви 1683 року, під час якої поляки разом із німцями спільно оборонили
Відень від турків.
Окремі конгреси часто поєднувалися зі споминами важливих
річниць або іншими важливими для християн – зокрема, католиків – подіями. Так
було, наприклад, під час 30-го Конгресу, який відбувся 7-11 травня 1930 р. в
Карфагені (сьогодні належить до Республіки Туніс) з нагоди 1500-річчя з дня
смерті св.Августина. Також і наступна зустріч, проведена 21-26 червня в
Дубліні, була приурочена до 1500-річчя прибуття в Ірландію апостола і
покровителя цієї країни – св.Патрика.
Найбільше число євхаристійних конгресів відбулося за
понтифікату папи Льва ХІІІ (аж чотирнадцять), після нього в цьому списку йде
Пій Х, званий "Папою Євхаристії". За правління Пія ХІ їх відбулося
дев’ять. У період понтифікату Йоана ХХІІІ було скликано лише один. Останній довоєнний
(34-й за чергою) Міжнародний конгрес був у Будапешті 25-30 травня 1938 р. Він
відбувся під гаслом: "Євхаристія – узи милосердної любові", - а папським
легатом на ньому був кардинал Еудженіо Пачеллі, якого менше ніж за рік по тому
обрали папою (Пій ХІІ). На цей Конгрес прибуло понад 100 тис. віруючих з усього
світу, але без німців, яким Гітлер заборонив виїзд із країни. Серед духовенства
було 15 кардиналів і 330 єпископів. Наступний конгрес був призначений на 1940 р.,
проте, плани довелося змінити, оскільки розпочалася ІІ Світова війна.
Перший повоєнний Конгрес відбувся в Барселоні 27 травня – 1
червня 1952 року, і вперше в організаційному ході головним пунктом була не
процесія, а Свята Меса як безкровна жертва. Процесія вочевидь відбулася, а на
її завершення генерал Франко ввірив свою країну Христові Євхаристійному.
Особисто головували на частині конгресових засідань – Павло
VI (1961 року в Бомбеї і 1968 року в Боготі) і Йоан Павло ІІ (1985 – Найробі,
1989 – Сеул, 1993 – Севілья).
На рівні Вселенської Церкви організацією конгресів опікується
Папський комітет у справах Міжнародних євхаристійних конгресів. Установив цей
комітет – а власне кажучи, затвердив його – Папа Лев ХІІІ (27 квітня 1879).
Нинішню назву цей церковний орган набув на підставі апостольського breve Йоана Павла ІІ від 11 лютого 1986
р. Головою комітету від 1 жовтня 2007 р. є архієпископ П’єтро Маріні.
50-й Міжнародний євхаристійний конгрес відбудеться в
Ірландії, у Дубліні, 10 червня 2012 року, під час святкувань урочистості Тіла і
Крові Христових і завершиться 17 червня. Тема Конгресу – "Євхаристія:
спільнота з Христом та поміж нами". 2012-й рік нагадує нам про 50-річчя
початку ІІ Ватиканського Собору. Вибір теми значною мірою пов’язаний із цим
Собором, зокрема з енциклікою Lumen
Gentium (7 розділ).
Підготував о. Маріуш ВОЗНЯК ОР
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При передрукуванні
обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар