"Є численні прекрасні
роботи, де пояснюється скерування молитви в Церкві протягом першого
тисячоліття. Думаю, що, передусім, це важлива та лаконічна книга Ю.Ланга",
– пише Папа Бенедикт XVI у передмові до книги "Теологія Літургії".
Публікуємо фрагмент цього тексту, що увійшов до першого тому повного зібрання праць
Папи Бенедикта XVI.
Для звичайного вірянина
найбільш очевидними є два наслідки літургійної реформи ІІ Ватиканського Собору:
зникнення латинської мови та переміщення вівтарів лицем до Божого люду. Однак
викликає подив те, що такі вказівки відсутні у відповідних текстах декретів
Собору. Вживання національної мови, безсумнівно, дозволяється, особливо в Літургії
Слова, але загальне правило текстів Собору звучить так: "В латинських обрядах, за винятком місцевого права, нехай зберігається
латинська мова" (SC 36, 1)
У текстах Собору немає
жодної вказівки стосовно переміщення вівтарів лицем до Божого люду; цей пункт
виник лише в післясоборних інструкціях. Найважливішу директиву можна знайти в п.262
Загального впровадження до Римського Месалу, виданого 1969 р. Там сказано: "Було
б краще, щоб головний вівтар розміщувався на деякій віддалі від стіни, щоб
легко можна було проходити навколо нього та бачити Божий люд під час
Богослужіння". Загальне впровадження до Месалу, видане 2002 р., залишає
цей текст незмінним, окрім другорядних пунктів: "бажано, де тільки це
можливо". У багатьох частинах світу було сприйнято, що текст 1969 року
означає загальну необхідність розташовувати вівтарі лицем до Божого люду, "де
тільки це можливо".
Однак Конгрегація
Божественного Культу 25 вересня 2000 р. відхилила
це пояснення, заявивши,
що слово expedit (бажано) не означає "обов’язково",
а є всього лише рекомендацією. Конгрегація вказує, що необхідно відрізняти
фізичну орієнтацію від духовної. Навіть, коли священик служить Месу обличчям до
Божого люду (versus populum), він має
бути завжди звернений обличчям до Бога через Ісуса Христа (versus Deum per Jesum Christum). Обряди, знаки, символи та слова ніколи
не зможуть повністю відобразити іншу реальність – тайну спасіння. Саме тому
Конгрегація застерігає від жорсткої однобокої позиції в цій суперечці.
Називати чиюсь позицію
"дособорною", "реакційною" чи "консервативною"
або "прогресивною" та "невластивою вірі" не є
конструктивним. Необхідна нова, зріла відкритість у пошуку найкращого способу
реалізації того, що заповідав Христос.
Це важливе уточнення Конгрегації
вказує на все, що є відносним у зовнішніх символічних формах Літургії та
протистоїть фанатизму, який, на жаль, не був рідкістю в суперечках останніх
сорока років. Водночас воно вказує внутрішній напрям літургійної дії, який
ніколи не може бути розкритий у своїй повноті через зовнішні форми. Внутрішній
напрям є одним і тим самим для священиків та для Божого люду: до Бога-Отця
через Христа у Святому Дусі. Отже, відповідь Конгрегації може бути початком
нового, більш спокійного обговорення, під час якого ми можемо шукати шляхи впровадження
тайни спасіння в повсякдення. Цього можна досягнути, не засуджуючи, але уважно
слухаючи одне одного, та ще важливіше – прислухаючись до внутрішнього
провадження самої Літургії.
Відомий літургіст з
Іннсбрука Йозеф Андре Юнґманн, один із творців соборної Конституції про Святу
Літургію, від самого початку був рішучим противником полемічного вислову, що
раніше священики служили Святу Месу "повернутими спиною до Божого люду".
Він наголошує, що річ не в тому, що священик був відверненим від Божого люду, а
навпаки, він дивився в тому ж напрямі, що і весь Божий люд. Літургія Слова має
характер проповіді та діалогу, їй властиве звертання та відповідь.
Але в Євхаристійній Літургії
священик провадить Божий люд у молитві та спільно з ним звертається до Бога. Юнґман
має рацію, вказуючи, що спільне скерування священика та Божого люду насправді є
властивим літургійній дії та слушним. [Деякі інші] провідні літургісти Собору, кожен
у свій спосіб, розглядають це ж саме питання. Але, попри свій величезний авторитет,
вони не змогли зробити так, щоб їхні голоси були почуті першою чергою, бо
настільки сильною була тенденція впровадити – як абсолютно необхідну – поставу
священика та Божого люду обличчям до обличчя.
Останнім часом атмосфера
стала менш напруженою: розглядається ряд важливих питань без ризику потрапити
під звинувачення в буцімто антисоборних настроях. Чесне історичне дослідження
зробило цю суперечку менш запеклою, а серед вірян зростає впорядковане відчуття
властивих проблем, що переконливо свідчить про відкритість Літургії до вищих
речей та майбутнього світу.
Бенедикт XVI (Йозеф
Рацінгер)
Рим, 2003 р.
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При
передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на
http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар