Я СТАВ УСІМ ДЛЯ УСІХ

Місіонер Волині, Сибіру та Казахстану о. Серафим-Алоїз Кашуба OFMСap народився у Львові (передмістя Замарстинів) 17 червня 1910 р. Його життєвий шлях, що почався на тодішній території Республіки Польща, набагато перевищив той кілометраж, який випадає на долю "звичайних" місіонерів: ув’язнення та заслання змінило уявлення про місіонерство в багатьох тогочасних священиків…

Алоїз Кашуба походив із небагатої родини, мав двох сестер і брата. Удома панувала релігійна атмосфера, батько був лідером молитовної спільноти Святого Розарію при храмі отців-капуцинів. Близькість капуцинів напевно зумовила і покликання сина: після закінчення гімназії, 1928 року, Алоїз вступив до Ордену Братів Менших (капуцинів), отримавши ім’я Серафим. 1933 року бр. Серафим став священиком.

Пізніше він розпочав навчання на філософському факультеті Ягеллонського університету, здобувши також і ступінь магістра польської філології. Молодий священик виявляв здібності й любов до навчання: його професор навіть хотів залишити бр. Серафима своїм асистентом і вже звернувся з цього приводу до о. Казимира Нічинського, тодішнього настоятеля Провінції. Але у вересні 1939 року вибухнула ІІ Світова війна, яка застала о. Серафима Кашубу вдома у Львові.

До квітня 1940 року о. Серафим перебував у рідному домі, а по смерті матері вирішив скористатися запрошенням о. Болеслава Войтуня, який душпастирував в околицях Острога, і вирушив на Волинь. Тут відчувався брак священиків, тому що деякі настоятелі залишили свої парафії. Новоприбулий працював у різних місцевостях: Карасині, Дерманці, Старій Гуті. Умови служіння були різними: раз краще, раз гірше, але щораз частіше ставало гірше…

1945 року о. Серафим Кашуба оселився в Рівному, хоча його родина вже виїхала зі Львова до Польщі. Він так писав про це рішення до сестри, яка з батьком уже мешкала у Стальовій Волі: "Однак мушу ще тут лишитися. Мушу бути далеко від вас, хоч Бог знає, як я люблю вас… Можливо, мене не розуміють найближчі – можливо, підозрюють у свавіллі в Ордені, але я мушу. Знаю, що ти мене добре зрозумієш, і не мушу перед тобою виправдовуватися, що я насамперед священик, а потім – брат і син. Тих людей, які не можуть звідси виїхати, я не залишу. Те, що "інші так зробили", не було б для мене виправданням. Я не мав би потім спокою до кінця життя. Я віддався Божій волі і спокійний. Буду старатися усілякими способами утримувати контакт із Орденом, а до вас при нагоді писати".

1958 року тогочасна влада міста Рівного заборонила о. Серафимові Кашубі виконувати священицькі функції. Він не погодився з таким рішенням і розгорнув таємну (у розумінні властей – нелегальну) душпастирську працю. Ризикуючи власною свободою і навіть життям, він відвідував віруючих, проповідував їм Євангеліє, уділяв Святі Таїнства. Переслідуваний владою, очорнюваний у газетах, позбавлений права на постійне місце проживання… До 1963 року, як мандрівний апостол, служив о. Серафим віруючим від Одеси аж до Даугавпілса (Латвія). Безперервно цькований ворогами релігії, восени 1953 року отець вирушив до Казахстану, ставши мандрівним душпастирем католиків, розкиданих на широких просторах України, Казахстану та Сибіру. Не дбаючи про себе і не рахуючись зі своїм слабким здоров’ям, переслідуваний міліцією, арештований і засуджений на заслання, пізніше замкнений в ізоляційному закладі, звідки йому вдалося втекти, нічим не зламаний на дусі, цілком покладаючись на Боже Провидіння, протягом 19 років поневірянь о. Серафим ніс людям Бога.

***

…Серафим-Алоїз Кашуба OFMСap знову кілька місяців перебував у Рівному. Сильніші та молоді люди вже давно виїхали звідси до Польщі, залишилися тільки "недобитки" влади з його давніх парафіян, старші люди… Однак він хотів служити їм як душпастир, тому що найближчий священик мешкав у Кременці. Отець справді погано виглядав, але йому здавалося, що почувається добре. Мав їхати до Ленінграда, квитки вже були куплені. Але раптово змінив плани й заявив, що поїде до Львова.

Наступного дня після полудня вже був у Львові. По ньому було видно, що дуже змучений, однак був погідний і навіть веселий. Зі старшою пані – полькою, у якої зупинився, відмовив молитву Святого Розарію, помолився за Примаса Польщі й близько 23:00 відправився на відпочинок. О третій годині ранку його знайшли неживим. Він помер, сидячи в кріслі, при столі, над розгорненим Бревіарієм. Сліди крові свідчили, що мав кровотечу, правицею тримався за серце.

Діагноз: атеросклероз серця і мозку. Це сталося 20 вересня 1977 року. Похорон відбувся двома днями пізніше, однак не в катедрі, а в каплиці біля клініки, на Янівському цвинтарі. Поховали його поблизу могили святого архієпископа Юзефа Більчевського, серед чотирьох інших священиків. Згідно з розповідями учасників, на похорон приїхали близько 20 священиків, вірних також було дуже багато. Ховали його його о. Антоній Хомицький і о. Рафал Керницький, францисканець, настоятель катедри. На його гробі викарбовано слова св. апостола Павла, які коротко виражають ціле життя о. Серафима Кашуби: "Я став усім для усіх".

Надіслали парафіяни рівненської парафії свв. Петра і Павла

За матеріалами часопису "Волання з Волині"

ФОТО:

Отець Серафим Кошуба

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/