РУХ НАЗУСТРІЧ

21 листопада 1964 р. на V сесії ІІ Ватиканського Собору було ухвалено Декларацію про відновлення християнської єдності – Unitatis reditengratio. Цим документом Католицька Церква в особі учасників Собору засвідчила добру волю до руху назустріч представникам інших відгалужень християнства. Цей документ, який готувався в серйозних теологічних дискусіях, став важливим кроком уперед, визнанням необхідності рухатися одне до одного, щоби, возз’єднавшись одного дня, усьому світові нести Правду про Христа.

Уже у Вступі до Декрету про екуменізм було підкреслено, що прагнення до відновлення єдності між усіма християнами – це одна з найважливіших задач ІІ Ватиканського Собору і одна з найголовніших причин його скликання. Наголошувалося на тому, що Господь встановив одну Церкву, а вже люди розділилися на громади, і кожна вважає, що саме вона правдиво представляє науку Ісуса Христа. ...Всі себе визнають за учнів Господа, але по-різному думають та різними прямують шляхами, немовби Христос сам розділився.

У Вступі до документа також зазначається, що, попри багатовікове розділення, почався рух на взаємне зближення між християнами.  У русі єдності, що називається екуменічним, беруть участь ті, що призивають Триєдиного Бога та визнають Ісуса як Господа і Спасителя, і то не тільки одиниці та нарізно, а й також об’єднанні в громадах, у яких почули Євангеліє та які кожен називає своєю і Божою Церквою.

Перший розділ документа був присвячений визначенню католицьких засад екуменізму, і в ньому наголошено насамперед на тому, що Церква є одна і єдина. І у цьому проявляється любов Божа до всіх людей, оскільки Господь Бог послав Свого Сина задля відкуплення всіх людей. У цій частині Декларації на підставі документів Нового Завіту наголошується на першопочатковій єдності Церкви. Отці, посилаючись на Євангеліє, лаконічно відтворюють історію Церкви від початків, нагадують, що з-поміж дванадцятьох апостолів Господь вибрав Петра, на якому, по визнанні віри, постановив побудувати Свою Церкву.

Крок за кроком у цій частині документа отці підводять до визначення священного таїнства Церкви, що в Христі і через Христа, через Святого Духа спричинює різнородність чинів. Найвищий приклад і глава цього таїнства є одність осіб у Святій Трійці, одного Бога Отця і Сина у Святому Духові.

У цьому моменті виникла необхідність висвітлити питання ставлення нез’єднаних до Католицької Церкви. Тут довелося визнати, що в одній і єдиній Церкві вже від початку постали деякі тріщинки... а в пізніших століттях зродилися більші розходження, та немалі громади відлучилися від повноти спільноти Католицької Церкви, деколи не без вини людей з обох сторін. ІІ Ватиканський Собор наголосив на тому, що, попри історичні обставини і розкол, який відбувся в попередні віки, нинішні християни, які належать до некатолицьких спільнот, не можуть бути засуджені за події, що відбулися в минулому. Бо ті, що вірять у Христа та правильно прийняли хрещення, існують у певній, хоч і недосконалій, спільності з Католицькою Церквою.

Звісно, не можна заплющувати очі на те, що розходження, які існують між різними видами християнських спільнот і Католицькою Церквою чи то у справах вчення, чи правопорядку та устрою Церкви, ставлять багато перешкод для досягнення єдності в Церкві. Тож екуменічний рух покликаний допомогти християнам подолати ці перешкоди на шляху до відновлення цілісності християнства.

У цій частині документа отці Собору наголошують, що поза Католицькою Церквою, серед інших спільнот, возз’єднаних у Христі, католики можуть знайти важливі для себе і для своєї Церкви речі, які не можуть бути відкинені лише тому, що вони походять не з католицького середовища. Це, наприклад, записане Слово Боже, життя благодаті, віра, надія і любов та інші внутрішні дари Святого Духа й видимі елементи. Тут звертається увага, що все те, що походить від Христа та до Нього провадить, правно належить до єдиної Церкви Христової.

Цілком логічно, що виникає питання щодо спасіння, адже Син Божий прийшов нас спасти від гріха, і вчення Церкви – це вчення про спасіння. ІІ Ватиканський Собор визнає, що інші, некатолицькі спільноти, попри те, що вони мають браки, не є позбавлені в містерії спасіння свого значення та ваги. Дух Христа не відмовляється уживати їх як засобів спасіння, яких сила походить від самої повноти благодати і правди, що доручена Католицькій Церкві.

Окремим підпунктом Декларації визначено суть екуменічного руху. Це центральна частина документа, у якій зосереджена позиція Собору щодо руху назустріч одне одному. Собор зазначив, що у багатьох країнах світу цей рух існує, і він є ознакою часу, тому закликав вірних-католиків не цуратися цих знаків часу, не заплющувати очей на позитивні зміни, що відбуваються, і брати участь в екуменічному ділі.

Звісно, потрібно було дати визначення, тому було сказано: "під екуменічним рухом" треба розуміти ці дії та ініціятиви, що постають та організуються відповідно до різних потреб Церкви та обставин часів для сприяння одності всіх християн... вилучити з ужитку всі слова, погляди і вчинки, що не відповідають по-правді і слушності обставинам нез’єдинених братів, і тому утруднюють взаємні відносини з ними; далі, діялог між добре вишколеними знатоками на спільних конференціях, зорганізованими на спільних конференціях, зорганізованих між різними Церквами та громадами, в дусі релігійному... через такий діялог усі здобуватимуть правдивіше знання вчення й життя обох громад...

Цей рух може існувати як на рівні співпраці громад, об’єднань, під проводом душпастирів, так і кожен католик окремо повинен пам’ятати про братів і сестер своїх у Христі, молитися за них, за їхнє спасіння і прагнути правдивого возз’єднання у спільній Євхаристії. Потрібно бути свідомим того, що це спільна справа не одного дня. Католикам потрібно багато зробити в лоні своєї Церкви, щоб ті, хто прийдуть до єдності у Христі й у Церкві, почувалися там добре, були в себе вдома.

Декларація прямо говорить, що не всі католики живуть правдиво, як вимагає Церква, що всередині католицизму ще багато чого потрібно владнати, тому не годиться засуджувати інших, вірян некатолицьких християнських спільнот. Отці Собору наголошують на тому, що католики заради добра і справедливості мають більше зосереджуватися на спільних дарах Церкви, а не згадувати розходження, що існують у християнській спільноті.

Другий розділ Декларації – "Про виконування екуменізму". У ньому акцент робиться на тому, що екуменізм – це спільна справа, яка належить до цілої Церкви, так до вірних як і до пастирів та зобов’язує кожного відповідно до власної чесноти, чи то у щоденному християнському житті, чи в богословських та історичних дослідах.

Для цього просто необхідно впровадити певні оновлення всередині Церкви. Цей процес має відбуватися постійно, Христос закликає до цього. Декларація звертає увагу на те, що потрібно розрізняти речі, які належать до скарбниці віри і є непорушні, і речі, які слушного часу будуть оновлені. ...Оновлення має визначне екуменічне значення.

Крім оновлення, важливе значення для екуменічного руху має також і навернення сердець. Причому це має бути внутрішнє навернення, яке походить із середини серця. Немає справжнього екуменізму без внутрішнього навернення. Бо з відновлення духу, з самозречення та з найсвобіднішого вияву любови походять та назрівають бажання єдності.

Якщо хтось не відчуває такої внутрішньої потреби, то мусить молитися й просити Бога, аби Він допоміг віднайти всередині себе це внутрішнє навернення, бо, з одного боку, екуменічний рух є справою вільного вибору, а з другого – без цього вибору не вдасться досягти цілковитої єдності Церкви, яка має бути метою прагнення всіх християн.

Другий розділ – це просто покрокове роз’яснення того, який саме вигляд повинен мати екуменічний рух, де, крім наведених вище пунктів, приділено увагу також і таким важливим аспектам, як однодушна молитва, братнє взаємопізнання, екуменічний вишкіл, спосіб викладу науки віри, співпраця з нез’єдиненими братами. Екуменічний рух не є однобічним рухом, тому потрібно давати свободу волевиявлення і простір іншій стороні, іншим учасникам процесу.

Третій розділ – "Про Церкви та церковні громади, нез’єдинені з Апостольським Римським Престолом", власне, звертає увагу на різні важливі аспекти ведення екуменічного діалогу з представниками різних християнських спільнот. Для нас, католиків в Україні, особливо важливим є пункт Про окрему увагу для Східних Церков, де автори звернулися як до труднощів історичного процесу, так і до інших моментів, особливо важливих для християнського єднання.

Не треба й забувати також, що Східні Церкви вже з самого початку мають багатство, з якого зачерпнула Церква Заходу в справах літургійних, в духовному переданні та в правному порядку. Та й це не можна недооцінювати, що основні догмати християнської віри про Св. Тройцю та про Слово Боже, воплочене з Діви Марії, були визначені на Вселенських Соборах, що відбулися на Сході.

З цього документа видно відкритість і перспективи проведення екуменічного діалогу, який у жодному разі не може стати відмовою від власної традиції. Про такі аспекти йдеться у підпунктах Декларації Літургійні й духовні традиції, Окремішній правопорядок, Власна богословська спадщина.

Екуменічний рух не є справою одного дня, не має терміну придатності, не має "дати здачі і виходу". Проте кожен і нас має брати в ньому участь, виходячи зі самої суті християнства, яке прагне єдиної Церкви. То не є питанням – чи доживемо до цих часів. Наша задача – крок за кроком рухатися в цьому напрямі.

Тетяна ДЗЯДЕВИЧ

(Усі посилання на Декрет подаються за виданням: Документи ІІ Ватиканського Собору. – Львів: Свічадо, 1996.)

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/