З проповіді на
урочистість Петра і Павла 2011 р., у 60-ту річницю священицького рукоположення
Йозефа Рацінгера
Дорогі брати та сестри,
"Non iam servos, sed amicos" – "Я вже не називаю вас слугами,
але друзями (пор. Йн 15,15). За шістдесят років від дня мого рукоположення я
знову чую в глибині себе ці слова Ісуса, що їх нам, нововисвяченим, наприкінці
церемонії сказав архієпископ кардинал Фаульхабер своїм кволим, але все ще твердим,
рішучим голосом. Згідно з літургійною практикою того часу, ці слова надавали
нововисвяченим священикам владу відпускати гріхи. "Уже не слуги, а
друзі", – тієї миті я глибоко усвідомив, що ці слова були не формальністю
або тільки цитатою зі Святого Письма. Я зрозумів, що тієї миті Господь дуже
особисто звертався до мене. Через хрещення та миропомазання Він уже прийняв нас
до своєї Божої родини. Але те, що відбувалося тоді, було чимось іще більшим.
Він назвав мене другом. Він запросив мене до кола тих, із ким Він розмовляв у горниці,
до грона тих, кого Він знає в дуже особливий спосіб, хто, таким чином,
приходить, щоб у дуже особливий спосіб пізнати Його. Він вірить мені. Він
довіряє мені себе: «Уже не слуги, а друзі»: ці слова вміщують повну програму
священицького життя. Що таке дружба? Дружба – це єдність (communion) мислення та волі. Господь говорить нам те ж саме найбільш
наполегливо: "Я знаю своїх, а мої мене знають" (Йн 10, 14). Пастир
кличе своїх на ім’я (пор. Йн 10, 3). Він знає моє ім’я. Я вже не якесь
безіменне буття в безкінечності універсуму. Він знає мене особисто. А чи знаю
Його я? Дружба, якою Він обдаровує мене, може означати тільки те, що я теж
прагну якнайкраще пізнати Господа особисто – завдяки Святому Письму, таїнствам,
молитві, спілкуванню святих, людям, що приходять до мене, послані Ним. У дружбі
не йдеться лише про те, щоб знати одне про одного, а передусім про єдність
волі. Це означає, що моя воля зростає до щораз більшої відповідності нашої та
Його волі, яка не є чимось зовнішнім та чужим для мене, якій я більш чи менш
добровільно підкоряюсь або відмовляюсь підкорятись. Але ж ні, у дружбі моя воля
зростає разом із Його волею, і Його воля стає моєю волею – у такий спосіб я
стаю істинним собою. Понад єдністю (communion)
думки та волі Господь вказує на третій, новий елемент: Він дає нам Своє життя
(пор. Йн 15, 13; 10, 15).
Ісусові слова про дружбу
потрібно розуміти в контексті роздумів про вино. Господь пов’язує образ вина з
дорученням учням: "Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли,
та щоб тривав ваш плід" (Йн 15, 16). Тут ми чуємо відлуння слів
Воскреслого Господа до учнів наприкінці Євангелія святого Матея: "Ідіть,
отже, і зробіть учнями всі народи…" (пор. Мт 28, 19 нн). Господь закликає
нас вийти за рамки обмежень нашого власного світу й нести Євангеліє у світ
інших, так щоб воно проникло у все й відкрило світ для Божого Царства.
…Далі Ісус продовжує:
приносьте плід, плід, що триває. Якого плоду Він очікує від мене? Що це за
плід, що триває? Плід виноградної лози – це гроно винограду, з якого отримують
вино. Замислімося на хвилину над цим образом. Для дозрівання хорошого винограду
необхідне сонце, але також бувають дощі, а день змінюється ніччю. Букет
благородного вина позначений не лише солодкістю, а й багатьма витонченими
присмаками, численними ароматами, що формуються в процесі його ферментації та
дозрівання. Чи це вже не образ людського життя, а особливо нашого життя як
священиків? Ми потребуємо як сонця, так і дощу, свята та посту, періодів
очищення та випробувань, так само, як і періодів, повних радості від подорожей для
проголошення Євангелія. Усе ж маємо дякувати Господу за все: за покарання і за
втіхи, за темні часи і за радісні часи. І в тому, і в іншому ми можемо
розпізнати постійну присутність Його любові, яка незмінно живить та зміцнює
нас.
Але сьогодні ми маємо
запитати себе: якого саме плоду очікує від нас Господь? Вино є образом любові:
це справжній плід, що триває, плід, якого чекає від нас Господь. Але не
забуваймо, що в Старому Завіті вино отримують із благородного винограду – що
понад усе є образом справедливості, яка виростає з життя, прожитого у
відповідності до Божого Закону. І такий погляд не можна відхиляти як
старозавітний, що був перевершений Новим Завітом, – ні, він усе ще лишається
істинним. Істинний зміст Закону, його вершина – це любов до Бога та ближнього.
Але ця подвійна любов не є самою цукеркою. Вона несе в собі дорогоцінний вантаж
страждання та покори. Вона зростає при трансформації нашої волі відповідно до Божої
волі, до волі Ісуса Христа, нашого Друга. Тільки на цьому шляху, коли вся
істота людини набуває якостей істини та справедливості, вона приносить стиглий
плід. Цей шлях є шляхом зростання істинної радості.
Бенедикт XVI
Ватикан, 29 червня 2011
р.
(Скорочений переклад
"КВ")
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При
передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на
http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар