СВЯТІ – ЦЕ ТІ, ХТО ТВОРИТЬ ЦЕРКВУ

Францисканські та домініканські святі можуть бути взірцем у виконанні завдання поширення Євангелія: бути дзеркалом, що відображає Божу любов, та свідчити про необхідність жити тим, що проповідуєш. Про це йдеться в катехизі Папи Бенедикта XVI.

Погляньмо на історію християнства, щоб зрозуміти, як вона розвивалася та як може бути оновлена. Бачимо, як святі, проваджені Божим світлом, стали справжніми реформаторами життя Церкви й суспільства. Навчаючи словом та даючи свідчення власним прикладом, вони змогли надихнути вівчарню до глибокої обнови, бо самі були глибоко оновлені, перебуваючи в контакті зі справжньою новизною – Божою присутністю у світі. Дійсно, століття за століттям народжуються сили до реформи й оновлення, адже Божа новизна є невичерпною та вливає нові сили для поступу вперед. Саме тому в ХІІІ столітті народжуються та надзвичайно процвітають жебручі ордени, що пропонують важливу модель оновлення в умовах нової історичної епохи. Вони отримали свою назву завдяки характерній рисі жебрацтва, інакше кажучи, покірному звертанню до людей по фінансову підтримку, аби жити своїми обітами бідності та виконувати місію євангелізації. Найбільш знаними та найбільш важливими з жебручих орденів, що з’явились у цей період, є Брати менші та Брати-проповідники, відомі як францисканці та домініканці. Своїми назвами вони віддали шану засновникам – святому Францискові Ассизькому та святому Домінікові Гузману. Ці двоє великих святих зуміли правильно прочитати знаки часу й дати розумну відповідь на виклики, поставлені перед тогочасною Церквою.

Ставши свідками поширення різних груп та рухів вірян, котрі знаходили себе поза християнською спільнотою, францисканці та домініканці зуміли показати, що можливо жити істиною та силою Євангелія, яка залишається такою в нерозривній єдності з Церквою. Вони навчали, що саме Церква є істинним домом Євангелія та всього Святого Письма, бо черпає силу для свого свідчення в тісній єдності з Папою.

За часів формування орденів Братів менших та Проповідників назріла гостра потреба в духовному керівництві. Багато мирян, що були залучені в процес стрімкого розвитку міст, хотіли глибоко переживати християнську духовність. Тому вони шукали поширення своїх знань про віру й провідника на вимогливій та захопливій дорозі до святості. Жебручі ордени отримали благодать відповісти на цю потребу.

Крім того, значення жебручих орденів у середні віки ще й тому так енергійно зростало, що різні інституції, такі як об’єднання робітників, старовинні цехи та гільдії, ба навіть сама світська влада, часто зверталися по допомогу до духовних наставників із членів цих орденів, коли складали свої статути, а часами навіть коли потрібно було вирішити внутрішні чи зовнішні конфлікти. Францисканці й домініканці стали духовними натхненниками середньовічних міст. Вони вже не будували своїх монастирів у сільських віддалених районах, але переважно у великих містах.

Невтомні новатори, вони прийняли рішення відмовитися від класичного для давнього монастицизму принципу стабільності, стаючи відкритими для різних можливостей. Брати менші та проповідники з місійною ревністю подорожували від одного місця до іншого.

Замість традиційної автономії, яку раніше мав кожен монастир, вони надавали найбільшого значення ордену як такому та Генеральному настоятелю, так само, як і структурі провінцій. Саме тому жебручі ордени краще відповідали потребам Вселенської Церкви. Їхня мобільність робила їх здатними посилати братів на особливі місії, досягаючи Північної Африки, Близького Сходу та Північної Європи.

Трансформація культури того періоду стала ще одним значним викликом. Нові питання пожвавили університетські дискусії, що розгорнулися наприкінці ХІІ століття. Брати менші та Проповідники не розгубилися й перед цим завданням. Як студенти та викладачі, вони з’являються у провідних університетах своїх часів, організовують навчальні центри, пишуть тексти величезного значення, дають життя найвизначнішим школам думки, відіграють перші ролі в царині схоластичного богослов’я в період його розквіту, що становить величезне значення для розвитку світової думки. Найбільші мислителі – святий Тома Аквінський та святий Бонавентура – працювали з динамізмом нової євангелізації, що послужило натхненням для оновлення думки та діалогу між розумом і вірою.

Також і сьогодні, "у любові та з істиною", необхідно практикувати інтелектуальне милосердя задля просвітлення думок та поєднання віри з культурою. Відданість францисканців і домініканців середньовічним університетам є запрошенням для нас бути присутніми в місцях, де знання фокусують світло Євангелія, з повагою та переконаністю у фундаментальних питаннях, що стосуються людини, її гідності та призначення до вічності.

Тож, дорогі брати та сестри, просімо Святого Духа, котрий є вічною юністю Церкви, аби Він допоміг кожному з нас усвідомити гостру необхідність давати радісне й відповідальне євангельське свідчення, адже святі – це ті, хто творить Церкву.

Бенедикт XVI

13 січня 2010 р., Ватикан

(Скорочений переклад "КВ")

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/