МІЙ "МАЛИЙ ШЛЯХ"

Свою молодість, своє особистісне становлення переживаю з Богом і в спільноті Церкви – і не знаю кращої дороги до зрілості й самореалізації для будь-якої юної людини. Через мою професійну діяльність і служіння Бог дивовижним чином здійснив мої найпотаємніші мрії та продовжує обдаровувати мене тим, про що я навіть і не мріяла…

Минулого року виповнилося десять років з дня мого навернення. До храму в ранньому дитинстві мене водила бабуся, вона ж учила мене молитов, але впродовж багатьох років я обмежувалася відвідуванням лише різдвяних і великодніх Служб. Усе змінило літо 2002 року, коли, переживаючи труднощі та невизначеність у навчанні, я прийшла до храму, щоб помолитися. Під час Святої Меси я відчула такий мир, радість, любов, які мене просто ошелешили, відчула себе вдома. Божа Любов, яку пережила тоді, спонукала мене шукати пізнання і близькості Її джерела.

Йти та служити

Починалося моє життя в Церкві з підготовки до Першого Причастя, згодом потрапила до руху "Світло-Життя" (оази). Саме в цій молодіжній спільноті впродовж чотирьох років відбулася справжня метанойя, зміна мого життя, поглиблення стосунків із Господом і людьми. Усі дари, отримані від Бога, пробудили в мені бажання йти за Ним, служити Йому, присвятити Йому себе якнайбільше. Хоча одночасно мені дуже подобалося вивчати українську мову й літературу в університеті, а також журналістику й редагування, які стали моєю другою спеціальністю.

У 18 років, ставши аніматором ОАЗИ, зрозуміла, що моїх знань про Бога недостатньо, що молодіжна катехизація, матеріали формації руху, книжки з парафіяльного кіоску не можуть дати відповідей на всі мої питання. Це й привело мене до Інституту релігійних наук св.Томи Аквінського, на заочні катехитичні курси. Щомісячні сесії давали не лише знання про Бога, людину, суспільство, історію, психологію, Церкву, а й переживання справжньої спільноти. Наша група, дуже різноманітна за віком, сферами діяльності, досвідом віри, стала для мене джерелом благодаті, натхнення, підтримки, сили. Особливо це стало відчутно тоді, коли молодіжна гілка руху "Світло-Життя" в Житомирі припинила своє існування.

Час самовизначення

Так сталося, що я в один рік закінчувала навчання за трьома спеціальностями в різних навчальних закладах – і наближався час самовизначення. Саме тоді в нашій парафії почали відбуватися сесії Школи християнського життя і євангелізації Марії з Назарета та з’явилася нова спільнота "Тавор", спільнота переважно молодих людей, які просто збиралися, щоб читати Святе Письмо, молитися, прагнули жити в близьких стосунках із Богом. Ми пройшли крізь радість спілкування й гіркоту неприйняття, особливе відчуття Божого ведення й духовну дезорієнтацію, неготовність до відповідальності… Ми й досі робимо багато помилок, постійно вчимося покладатися більше на Бога, ніж на себе; шукати Його Волі; не лише брати, а й давати; прощати й любити одне одного… І це все дає нам надзвичайний досвід самостійності й витривалості. Тепер нашій спільноті три роки, ми не лише зустрічаємося на молитву, читання Святого Письма, відпочинок, а й намагаємося допомагати в парафії, особливо у справах, пов’язаних із молоддю (ДДМ, адорації тощо). Я є заступником лідера "Тавора" і відповідаю за організацію сесій Школи в Житомирі.

Наука чи практика?

Свою професійну самореалізацію я завжди бачила в науковій діяльності, але, написавши магістерську роботу, зрозуміла, що це не те, чого я прагну. Мені хотілося працювати з людьми, робити щось корисне, важливе і, звичайно ж, служити Богу. Робота в школі не приваблювала мене ніколи, здавалася занадто відповідальною й зовсім не творчою. Але тепер я розумію, що дуже помилялась. Я потрапила на роботу в українсько-італійську школу "Всесвіт", навчання і виховання у якій ґрунтується на християнських цінностях завдяки щоденній молитві, урокам Біблії, інтеграції біблійних понять у навчальні предмети, демократичним стосункам між учнями, вчителями й батьками.

Педагогічної підготовки, що її здобула в університеті, виявилося недостатньо. Як вчителю української мови і літератури мені знадобилися всі мої знання, здобуті як в університеті, так і на катехитичних курсах, весь досвід роботи з молоддю й підлітками, усі навички, отримані під час різноманітних служінь (танці, хор, пантоміма).

Бажаючи добре виконувати свої обов’язки, я отримала набагато більше, ніж могла дати. Серед моїх учнів і колег продовжую свою формацію, вчуся відкритості, чесності, свободи, чуйності, доброти та терпеливості. Підготовка уроків і позакласних заходів потребує постійної самоосвіти, ерудованості, роботи над собою. Намагаюся через виклад матеріалу допомагати пізнати Божу Любов, Боже Провидіння, порівнювати літературні образи з біблійними і віднаходити здійснення істин віри в культурному й мовному досвіді нашого народу, а одночасно сприяти тому, щоби перебування моїх учнів у школі було цікавим і комфортним.

Моя робота, освіта, церковна діяльність взаємопроникають і доповнюють одна одну, складаючись у Божу формулу щастя для мене. З 15 років мене надихають думки св.Терези з Лізьє та її "малий шлях". І я щиро вдячна Богу за той "малий шлях", яким Він захотів обдарувати саме мене.

Анна РАТИНСЬКА

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/