ЯК ЗНАЙТИ ШЛЯХ ДО ЛЮДСЬКИХ СЕРДЕЦЬ?

Ужгородська богословська академія ім. блаж. священномученика Теодора Ромжі – кузня кадрів для Мукачівської Греко-Католицької Єпархії (Церкви свого права), яка опікується вірниками візантійського обряду на Закарпатті. В УжБА є добрий звичай: частина викладачів – це випускники академії, які вже повернулися з навчання за кордоном, щоб тепер готувати своїх молодих співбратів до прийняття таїнства Рукоположення. Серед них – о. Андрій ДОЛИНИЧ.

Наша розмова з о. Андрієм відбулася в одній із невеличких кав’ярень поблизу автовокзалу, що їх безліч в Ужгороді. До речі, місце було обране з огляду на те, що отець поспішав до своїх душпастирських обов’язків: у його парафії помер 100-літній дідусь, який відзначався своєю побожністю та вірністю Церкві, чим, між іншим, і пояснював своє довголіття… Щасливі ті священики, які вміють поєднувати академічну роботу зі служінням серед простих та щирих людей: це різнобічно збагачує як їх, так і тих, із ким вони працюють. Адже сьогодні як ніколи і студенти, і парафіяни особливо цінують тих, хто радо поєднує науку та служіння, знаходячи між ними баланс. Тому і йшлося про те, як виховати священиків, які дадуть відповідь на виклики часу, – щасливих священиків…

– Отче, розкажіть про себе: звідки Ви, якою була Ваша дорога до того, щоб стати не лише священиком, а й викладачем семінарії?

Я народився в Перечині на Закарпатті. Після школи вступив до УжБА, яку закінчив 2003 року. На пропозицію тодішнього ректора, о. Тараса Ловски, за сприяння владики Юрія Джуджара (тоді – єпископа-помічника Мукачівського, сьогодні – Апостольського екзарха для греко-католиків Сербії та Чорногорії. – Прим. "КВ"), а також із благословення владики Мукачівського Мілана Шашіка я виїхав до Рима вивчати східні церковні науки в Папському східному інституті. Мешкаючи там у колегії "Руссікум", продовжував свою формацію та навчався. Завершивши навчання, 2003 року я повернувся на Закарпаття й отримав від владики Мілана призначення стати префектом (відповідальним за дисципліну – Прим. "КВ") у тодішній Малій семінарії у м. Хуст.

Там я викладав на підготовчому курсі вступ до богослов’я, до літургійних наук – усе те, чого навчився в Римі. Читав також деякі предмети для семінаристів І-ІІ курсу, які тоді навчалися в Хусті. Дияконські свячення я отримав 2006 р.,  неодруженим; відбув практику в Хустському деканаті. Наступного року став священиком, розпочавши служіння в Хусті. Від 2008 року служив у Сваляві парафіяльним сотрудником (помічником настоятеля, вікарієм. – Прим. "КВ") понад два роки. Після цього отримав служіння, яке виконую до сьогодні, парохом у селах Ярок і Стрипа (деканат Ужгород-район), щоби поєднувати душпастирство з викладанням богословських дисциплін – антропології, східної духовності тощо – в УжБА.

– Що, на Вашу думку, сьогодні є найголовнішим у формації майбутнього священика?

Це складне питання, однозначно й не скажеш. Бо ми мусимо говорити в контексті тих викликів, які ставить сьогодення. Нині кожен єпископ і священик – починаючи від Святішого Отця – має бути готовий зустрітися з тими проблемами, які ставить перед нами час. Передусім ідеться про секуляризм – загальне збайдужіння як до релігійного, так і до духовного життя.

Відповідно, щоб вилікувати людську байдужість, майбутній душ пастир уже в семінарії має просити про дар розпізнання знаків часу: як знайти шлях до людських сердець. Адже служити йому доведеться в непростих умовах… Ті старші люди, які сьогодні найбільше приходять до храмів, уже мають поважний вік. Щоби не посоромити наших попередників, які боролися за свою віру ще за часів СРСР та в 1990-ті, щоб не лишити по собі порожніх храмів, маємо перш за все самі відкритися на дар щирої молитви – спілкування з Богом. Це і є ключ до подолання кризи віри, основа духовної формації та священицького служіння.

– Тоді яке місце посідає наука в приготуванні до священства?

Сьогодні вона є невід’ємною частиною формації майбутнього священика. Доброю формацією – як адекватним вихованням, так і солідним навчанням – ми маємо озброїти душпастиря, хоч би у яких умовах йому довелося здійснювати свою місію: у селі, місті, великому чи малому храмі, у лікарні, на війні, у в’язниці… Адже світ сьогодні має багато пропозицій, для священиків також, і може скористатися з того, що священик неосвічений… Зрештою, сатана зацікавлений внести розбрат у людські серця – особливо в серця священиків, якщо вони хиткі та піддатливі. Тому душпастир має міцно укріпити своє серце наукою Церкви, стояти на ній упевнено, щоб не втрапити в багно цього світу. Щоб ми якомога рідше з болем згадували біблійні слова "вдарю пастиря, і розбіжаться вівці"…

Священик щодня має працювати, шукаючи тих методів, які дозволять притягнути людей до Бога – особливо дітей і молодь. Адже Євангеліє не було написане винятково для людей похилого віку, чи не так? Добра Новина є центром нашого буття – і почути те, що Бог є Любов’ю і любить нас, мають усі, до кого б лиш привела пастиря його дорога. У світлі віри та Євангелія людина прагне почуватися в Церкві добре, бути в духовній безпеці – на противагу тому хаосу та неспокою, якого повно у світі. Щоби створити цей "мікроклімат", священик має насамперед сам піклуватися про Церкву – як про люд Божий, так і про храми, – немов про свою матір та свій дім. А для цього треба мати і дар молитви, і знання, і формацію.

– Серед наших читачів можуть бути хлопці, які тільки-но розпізнають своє покликання: можливо, роздумують над вступом до семінарії або, навпаки, перебувають у кризі. Що б Ви їм при нагоді порадили? Як будувати своє життя, аби розпізнати покликання?

Насамперед упорядкувати власне духовне життя з Христом, особисте спілкування з Ним. Тільки так уже як священик він матиме ту радість від Божої присутності, яку розділить з іншими. На практиці це досягається через розмову з Богом, молитву – літургійну та особисту, читання Слова Божого – зустріч із Христом у Святому Письмі та роздуми над ним. Радість буття християнином також постійно пізнається в частому прийнятті таїнства Покаяння та Примирення: на сповіді ми прибігаємо до того джерела благодаті, яке ніколи не вичерпається. Відповідно наше покликання пізнається та розкривається через активну й радісну участь у Святій Літургії та прийняття таїнства Євхаристії.

Важливе місце посідає також приготування свого розуму та уважне ставлення до навчання – інтелектуальної формації. Особливо у світлі того, на чому наголошує ІІ Ватиканський Собор: сучасні люди – парафіяни – інколи набагато освіченіші за свого душпастиря, і щоб знайти до них підхід, треба й самому постійно розвиватися. Важливість та обов’язок навчання також підкреслює канонічне право: той, хто виявиться нездатним до навчання в семінарії, скоріш за все не стане священиком.

Бажаю кожному юнакові, який перебуває в дорозі до розпізнання свого покликання, зберегти у своєму житті і Боже, й людське – тоді він справді зможе стати святим священиком. Щастя покликання пізнається у відповіді на заклик Ісуса "іди за Мною". Як його колись почули перші апостоли, так його чує і кожен сучасний Петро, Яків чи Йоан… Покликання можна пізнати в молитві, у тиші перед Богом, коли говорить серце, а не вуста. Якщо є труднощі – найкраще, щоб кандидатові до семінарії або вже до свячень їх допомагав розв’язувати добрий духівник, про якого також потрібно молитися. Духівник знає людину і може підтримати в дорозі до священства – щоби Божа Церква отримала в дар ще одного доброго пастиря.

– Сердечно дякую, що змогли приділити час на розмову!

Інтерв’ю провела Ірина МАКСИМЕНКО

ФОТО:

Семінарія Мукачівської Єпархії була чи не найпершим католицьким духовним навчальним закладом, що діяв на теренах України відповідно до настанов Тридентстького Собору. Ужгородська богословська академія ім. блаж. священномученика Теодора Ромжі (на фото) нині продовжує її традиції

Життя семінариста – це не лише навчання, а й участь у літургійних відправах (Фото з сайту Мукачівської Греко-Католицької Єпархії, http://www.mgce.uz.ua)

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/