ПРОПОВІДЬ ПІД МІСЯЦЕМ

"Любі діти, я чую ваші голоси. Мій голос – один із багатьох, але він підсумовує всі голоси світу. Тут присутній увесь світ. Можна сказати, що навіть місяць вийшов цього вечора, аби поглянути на це дійство, якого не бачила навіть базиліка святого Петра за свою 400-літню історію". Так промовляв до десятків тисяч людей, зібраних 11 жовтня 1962 року на площі св. Петра, папа Йоан ХХІІІ.

Його "проповідь під місяцем" недарма дістала таку поетичну назву. Цього вечора площа перед головною базилікою Вселенської Церкви була заповнена палаючими смолоскипами. Ці вогні запалали на знак спомину Третього Вселенського Собору в Ефесі (431 р.), на якому Церква захистила істину віри про Матір Христа як істинну Богородицю. Символічність цих вогнів підкреслювалася тим, що ХХІ Вселенський Собор – ІІ Ватиканський – був відданий під покров Богородиці. Над площею висів повний місяць, а проповідь папи була сповнена тепла і простоти.

Ідеї в’ються у повітрі

Нинішні дослідники стверджують, що ідея Вселенського Собору на середину ХХ століття вже "висіла в повітрі". Про це говорили богослови, єпископи, кардинали, та й самі понтифіки Пій ХІ і Пій ХІІ. Про ці розмови не міг не знати Джузеппе Ронкаллі, який 1958 року став 261-м наступником святого Петра. Проте з його власних слів ми дізнаємося, що скликання ІІ Ватиканського Собору не було частиною його планів на понтифікат. 8-го травня 1960 року папа Йоан ХХІІІ на зустрічі з паломниками з Венеції розповів, як постала ідея Собору. За словами папи, це було не що інше, як Боже втручання: під час своєї зустрічі з Державним секретарем Ватикану, кардиналом Тардіні, він ділився невеселими роздумами про стан світу, про страхи та небезпеки, які панували в суспільстві. Про численні конфлікти та відчуження між людьми, що наростало. "Як має діяти Церква? Чи повинен Христовий човен просто повільно плисти за течією, гойдаючись на хвилях та рухаючись за припливами та відпливами?... І раптово мою душу осяяла велика ідея…"

Папа проголосив скликання Собору на третьому місяці свого понтифікату, 25 січня 1959 року, на зустрічі кардиналів у римській базиліці св. Павла. Формальне осмислення ідеї Собору він зробив у своїй Апостольській конституції Humanae Salutis від 25 грудня 1961 р.

Контексти…

Аби краще зрозуміти "проповідь під місяцем", варто ненадовго зупинитися на цьому документі. У Humanae Salutis папа аналізує стан тогочасного суспільства. Перша половина ХХ століття – це час найжорстокіших воєн, які тільки знало людство, спричинених тоталітарними ідеологіями. Але на цьому трагедії не закінчилися. На 1/6 частині земної кулі запанував один із найжорстокіших тоталітарних режимів – радянський. Після жахіть ІІ Світової війни світ опинився за крок до нової – атомної. Пригадаймо, що підготовка ІІ Ватиканського Собору збіглася в часі з Карибською кризою, яка ледь не переросла у війну між США та СРСР (а в її вирішенні одну з провідних ролей відіграв сам Йоан ХХІІІ).

По той бік "залізної завіси" справи теж були кепські. Культура споживацтва (консюмеризму) відсунула на узбіччя духовні цінності західного світу. На перший план вийшло неконтрольоване "хочу". Люди втратили голову, а разом із нею і внутрішній мир. ХХ століття стало віком депресії та песимізму. Якщо початок цього століття був позначений оптимізмом, вірою в силу людського генія, то його кінець відзначився глибоким сарказмом щодо будь-якої віри, надії та любові.

Усі ці тенденції коротко зреферовано в Апостольській конституції Humanae Salutis. Оголошуючи скликання Вселенського Собору, папа поставив за мету повернути зраненому та зневіреному людству надію: "Зневірені душі бачать тільки темряву, яка опускається на землю. Тому ми хочемо наново засвідчити нашу віру у Спасителя, який не полишив світу, Ним відкупленого". Завданням Собору стало привнесення в суспільство, яке саме себе знищує, життєдайної сили Євангелія Ісуса Христа.

Милосердя замість суворості

У своїй "проповіді під місяцем" папа, відійшовши від стриманого стилю офіційних документів, знову говорив про стан суспільства та завдання, які стоять перед Вселенською Церквою. У цій промові Йоан ХХІІІ надав нового змісту проповідуванню Благої Звістки Ісуса Христа в сучасному світі, й цей напрям став наскрізним для Вселенського Собору. Папа звернувся до образу Матері-Церкви. Але не суворої матері, яка повчає своїх дітей-бешкетників, а до символу матері люблячої та милосердної, яка втішає. ІІ Ватиканський Собор часто називають унікальним уже тому, що він нічого й нікого не засудив "за всією суворістю закону". І справді, його документи порівняно з рішеннями попередніх Соборів – як романтична поезія у порівнянні з вироком суду.

Ключ до розуміння цього феномену можна віднайти саме в "проповіді під місяцем": "Людські погляди змінюються. У попередні часи з’являлося багато помилкових учень, що згодом зникали, як туман при сході сонця. Церква завжди опиралася їм, а часто і засуджувала їх зі всією суворістю. Проте зараз Наречена Христова воліє застосувати ліки милосердя замість суворості".

Чому папа говорить про такий шлях? Адже далі він продовжує, що шлях милосердя не свідчить про те, що в суспільстві не панують тенденції, гідні осуду з погляду християнського вчення. На це є кілька причин, які стосуються як самого людства, так і Церкви. Шлях милосердя, про який говорить папа, це не що інше, як шлях діалогу. Увесь ІІ Ватиканський Собор просочений цією "діалогічністю". Тому й не дивно, що саме після Собору Католицька Церква активізувала так багато діалогів: з іншими християнськими спільнотами, з іншими релігіями, різними країнами та суспільними групами, навіть із атеїстами, що раніше було неможливо. Зерна всіх цих діалогів ми можемо віднайти в "проповіді під місяцем" папи Йоана ХХІІІ.

Про діалог

Причиною переходу від повчання до діалогу є стан самого суспільства (зокрема, західного), яке не визнає жодних беззаперечних повчальних авторитетів і не бажає нічого приймати на віру; з іншого боку, людство знесилене, дезорієнтоване та зневірене. Той, хто намагатиметься щось нав’язати "згори" цьому знекровленому організмові, просто остаточно його доб’є. Саме тому папа говорить про шлях милосердя, а не суворості.

З іншого боку, папа говорить про оновлення Церкви, про повернення до первісної простоти. Що ж Церква може дати цьому зраненому людству? Папа цитує слова апостола Петра: "Срібла й золота нема у мене; що ж маю, те тобі даю: в ім’я Ісуса Христа Назарянина, встань і ходи!" (Діян 3, 6). Церква не може говорити з позиції політика чи бізнесмена, міжнародної організації чи фінансової корпорації. Центром і джерелом її життя та єдиним скарбом є Ісус Христос та Його Євангеліє. Усе, що Церква повинна донести до людей, – це віра, надія та любов Благої Звістки, яка має стати компасом для дезорієнтованого людства. "Шукайте перш за все Царства Божого", – каже папа у відповідь на тенденції культури споживацтва.

Пригадав Єпископ Рима і про стражденних братів і сестер по той бік "берлінського муру" та про тих римо- і греко-католицьких єпископів, які не змогли прибути на Собор через репресії з боку тоталітарного режиму у Східній Європі. Водночас Йоан ХХІІІ присоромив тих, хто намагався внести в Церкву той самий дух песимізму, який панує у світі: мовляв, це останні часи, й тому Католицькій Церкві слід вибудувати непробивну стіну, а не провадити зі світом діалог. Знаємо, що цей песимізм дає про себе знати в Церкві й сьогодні, передусім через сарказм щодо самого ІІ Ватиканського Собору.

А питання ті ж самі…

Сказати, що Вселенський Собор є подією небуденною, – це не сказати нічого. В історії Церкви їх було не так уже й багато. Проте в цій історії ІІ Ватиканський Собор має ще одну особливість: він відбувся тоді, коли людство вже майже втратило "смак" таких подій. Попередні Собори сьогодні сприймаються, як музейні експонати, немов "діла давно минулих днів". Однак Собор – це свідчення життєвої сили Церкви, тому надзвичайно важливо оновлювати пам’ять про них. На початку своєї "проповіді під місяцем" Йоан ХХІІІ сказав: "Незважаючи на дві тисячі років, які минули, перед людством стоїть те саме питання. Христос, як і завжди, в центрі історії. Люди або з Ним і Його Церквою, і тоді вони осягають світло, добро, порядок і мир, або вони не з Ним чи й проти Нього, і тоді виникають замішання, гіркота у стосунках між людьми і небезпека братовбивчої війни". За 50 років усі згадані проблеми залишилися, деякі посилилися, додалися нові. Проте півстоліття тому Церква через свій вселенський форум отримала дієві інструменти для дій: зосередження на головному, на центрі віри, та безупинний діалог з усіма. Куди б докотився світ без цієї онови – годі й уявити.

Анатолій БАБИНСЬКИЙ

ФОТО:

Йоан ХХІІІ: "Чи повинен Христовий човен просто повільно плисти за течією, гойдаючись на хвилях та рухаючись за припливами та відпливами?... І раптово мою душу осяяла велика ідея…"

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/