НЕ ПЛАЧТЕ, Я ВАС НЕ ЗАБУДУ

Душпастирями казахського краю – деякою мірою навіть не зі своєї волі – стали двоє людей, які сьогодні є кандидатами на вівтар: Слуги Божі єпископ Олександр Хіра та отець Владислав Буковинський. Сьогодні мова піде саме про владику Олександра – того, хто колись був засуджений радянською владаю як "антісовєтчік, агітатор і пропагандіст".

…На початку березня 1949 року в камері № 18 слідчого ізолятора КДБ УРСР по вул. Короленка (Володимирській), 103, побільшало на одного мешканця. Ця камера не була переповнена: на Юхима Вольфа (так звали новоприбулого) дивилися лише двоє чоловіків із блідими пожовклими обличчями, які час від часу тихо перемовлялися між собою німецькою мовою. Один із них носив бороду і назвав себе Олександром Хірою – греко-католицьким священнослужителем з Ужгорода.

Мине багато часу, і про долю осудженого владою священнослужителя світ дізнається 1982 року з мюнхенського українськомовного журналу "Сучасність" – саме там Юхим Вольф опублікує свої "Зустрічі з отцем Олександром Хірою". Але автор і сам не знав, що припустився деякої неточності: насправді він зустрівся в камері № 18 із єпископом – тим, хто 1947 року мав би успадкувати Ужгородську кафедру, адже саме з цим правом о. Олександр був висвячений 30 грудня 1945 р. на єпископа блаженним владикою Теодором Ромжею (†1947). Хоч відбулося це таємно, однак із благословення папи Пія ХІІ.

Шандор (угорська форма імені Олександр) Хіра народився 17 січня 1897 р. на території сучасного Тячівського району Закарпатської області в с. Вільхівці (тоді ці землі належали Австро-Угорській імперії). Закінчив Ужгородську семінарію, продовжив навчання в Будапешті, а 19 грудня 1920 р. став священиком, прийнявши свячення з рук єпископа Антонія Паппа. Душпастирював, викладав канонічне право і латину. У 1934-1939 рр. був ректором Ужгородської семінарії.

Його єпископське покликання 1944 року визначив блаж. Теодор Ромжа. Ставши єпископом, як молодий владика він зробив о. Олександра (тоді вже папського прелата) Генеральним вікарієм Мукачівської Єпархії, а за рік сам уділив йому єпископську хіротонію. У цьому акті виявилася велика віра і пророчий дар як святителя, так і того, хто покірно прийняв свій хрест: настав час новомучеників. Уже й прості закарпатські вірники розуміли, що віра може коштувати життя: на той час Закарпаття вже "звільнили" радянські війська, і воно ввійшло до складу СРСР. Але саме апостоли катівень КДБ стали тим євангельським насінням, яке, померши в сирій землі, принесло стократ більший плід.

Юхим Вольф розповів також про подробиці першого арешту Олександра Хіри. Потім буде і другий, що закінчиться довічним засланням у Казахстан без права на повернення. Так от, після вбивства – мученицької смерті – єпископа Ромжі влада взялася за його наступника (хоча ніхто не знав, що він був єпископом). Владиці Олександру було "наполегливо запропоновано" перейти разом із єпархією в православ’я. Після твердої відмови і вмовлянь між єпископом та співробітником КДБ (зауважте, свідомим атеїстом!) відбулася непроста розмова…

Владика: "Греко-католиком я народився, усе своє життя проповідував греко-католицьке віровчення, і греко-католиком я і помру".

Співробітник КДБ: "Поляки нав’язали українцям церковну унію, щоби знищити Православну Церкву та ополячити український народ. Але тепер, після возз’єднання України, для уніатської Церкви нема більше місця. Ви, напевно, забуваєте про те, що історична справедливість, урешті-решт, має перемогти, і весь український народ знов стане православним".

Владика: "У нас немає точних статистичних даних про перехід православних українців на греко-католицизм, що відбувся 350 років тому. Ніхто не може сказати, скільки з них добровільно і скільки з примусу змінили своє віровизнання. До того ж відомо багато випадків, коли греко-католиків під страхом смерті примушували переходити в православ’я. У вмінні переконувати подібним чином особливо відзначилися козаки (можливо, йдеться про т. зв. "Боротьбу православних з уніатами в Києві", що відбувалася в 1596-1637 рр. – Прим. авт.). А зараз і ви йдете їхніми слідами. Але в цій брудній справі я вам не помічник, так що лишіть мене в спокої".

Співробітник КДБ: "Ні, в спокої ми тебе не залишимо; ти зробиш те, що ми тобі скажемо, тобто будеш служити інтересам українського народу! У завтрашній проповіді ти запропонуєш своїй пастві перейти в православ’я! В іншому разі ми віддамо тебе під трибунал за саботаж та дискредитацію радянської влади. Народ від усього серця хоче повернутися до віри предків, а ти стоїш у нього на шляху і до того ж ще й брешеш, що віруючі переходять у православ’я не з доброї волі".

Ось так поговорили "апостол православ’я" та греко-католицький єпископ. Він не відрікся – а вони не лишили його в спокої аж до смерті. На владику чекали вироки: 25 років за саботаж; дострокове повернення, знову арешт, Сибір і довічне перебування в Казахстані. Чи знав тоді владика Олександр, як йому ще прислужиться німецька, коли він стане справжнім місіонером Казахстану? А латини він навчить свого учня, майбутнього єпископа Йосипа Верта (потім той зізнавався, що більше ніколи в житті не мав такого терпеливого викладача). Засіє ті зерна, з яких постануть сьогоднішні казахські спільноти римо-католиків – для них владика служив до кінця життя в латинському обряді. Між арештами він ще встиг приїхати на Закарпаття й підпільно висвятити чотирьох священиків.

26 травня 2013 р. з дня смерті Слуги Божого єпископа-сповідника віри Олександра Хіри виповниться 30 років. За його заступництвом і сьогодні моляться тисячі вірних як на Закарпатті, так і в Казахстані. Не передати тої суміші болю й радості, з якою казахські католики очікували кожного засланого священика, як любили і люблять своїх стражденних пастирів. У Караганді у храмі св. Йосипа, що його єпископ Хіра освятив незадовго до своєї смерті (тоді чи не вперше вірні побачили його в митрі та з єпископським посохом), покояться як його мощі, так і мощі о. Владислава Буковинського. Німецькі, польські, українські й литовські католики та їхні нащадки молилися і моляться тут спільно, добре засвоївши, що Церква в СРСР вистояла лише завдяки своїй єдності – навіть тоді, коли це коштувало її дітям життя. Девізом єпископа Олександра, як пригадав владика Верт, були слова: "Я піду за Тобою, хоч би куди Ти пішов…" (див. Лк 9, 57) – і він цим словам залишився вірний. А на його похороні тоді ще молодий диякон Йосип Верт промовив: "Отець Олександр – ми в це міцно віримо – він уже на небесах. Він дивиться на нас згори, і, усміхаючись, каже: "Милі хлопчики, дівчатка (дослівно, а загалом переклад із німецької. – Прим. авт.), не плачте! Я вас не забуду!" І коли ми складаємо руки для молитви, тоді не забудемо і цю молитву, і будемо повторювати частіше: "Дорогий отче Олександре, молися за нас!.."

Ірина МАКСИМЕНКО

ФОТО:

Єпископ Олександр Хіра

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/