ХРИСТИЯНСТВО – ЦЕ НАША ТРАДИЦІЯ

Деякі явища завжди є своїми, суголосними часу. Рок-гурт "Перлина Степу" для мене належить саме до таких. Я її слухала наприкінці 1990-х, коли вони тільки з’явилися, у середині "нульових" також слухала, і донині це "моя" музика, а пісні заохочують не лише до танцю, а й стимулюють думку. Гурт не декларує себе як християнський рок, але в текстах відчувається іскра Божа. Про все це розмовляємо зі солістом гурту Олегом Нікішовим.

Скажіть, будь ласка, яким чином формується репертуар? Лірика вашого гурту є глибокою і наповненою. Це одразу привертає увагу, ще з початків виникнення групи.

Тексти в нас пише Дмитро Гладун, іноді я докладаюся. Використовуємо якісь фольклорні речі. Наприклад, у нашому репертуарі є пісня, яка дуже подобається багатьом: "Ой так, так, сієм мак", – так це дитяча гра з Центральної України, звідки я родом, із Кіровоградщини. Є композиції, створені на основі поетичної класики. Думаю, наповненість іде від того, що ми прийшли в музику не хлопчаками, яким хотілося якось самовиразитися, а вже був певний досвід, сформовані особистості, складений світогляд. Плюс освіта, читацький досвід. Коріння. Усе це разом і дає наповненість.

А як гурт складався?

Власне, я вчився разом із Дмитром Гладуном (соло-гітарист – Т.Д.). Потім знайшовся бас-гітарист Ярослав Ковалець, ритм-гітарист Сашко Охрімович, барабанщик Роман Ричков. Згодом долучилася єдина жінка нашого колективу Міла Мініна, яка нас терпить, виступає з нами, подорожує. Вона і своєю творчістю, і своєю присутністю вносить особливу родзинку в наш колектив. За що їй окрема подяка.

Чи не було спроби співати християнський рок? Коли "Перлина Степу" починала свою творчість, то багато хто намагався вписатися в цю нішу.

Ні, ми ніколи не намагалися грати таку музику. Не тому, що я не вважаю себе християнином, – просто не хочу здобувати популярність на почуттях інших. Я ні про кого не хочу погано говорити. Усі ми є вільні в нашому виборі. Але мені здавалося і здається, що це було неприродним. Музично це не завжди було цікаво й органічно. Хтось декларував, що грає так званий християнський рок, а зійшов до мантр, а це взагалі не християнство. Ми граємо свою музику, зі своїми текстами, які мають коріння таке, як і ми. Наша сутність у текстах. Я дотримуюся тієї думки, що треба слідувати заповідям і не згадувати імені Господа дурно, це ж не дарма сказано.

А українська мова? Це було природним вибором чи певного роду ходом?

Українська мова була абсолютно природною і тоді, коли ми починали, і зараз. Так склалося, і це для нас органічно. Ми пишемо українською, співаємо українською. У концертній програмі є розділ, який ми називаємо "пісні народів світу", і там виконуємо пісні іншими мовами, зокрема і російською. Як приклад можу згадати й пісню з давнього репертуару Софії Ротару, румунською мовою, але це радше виняток.

До речі, мене в Кишиневі переконували, що рок-група має молдавське коріння.

Отакої! Можливо, бо ми були з гастролями в Бухаресті й маємо пісню румунською, але це вже міфологія.

Про християнство. Чи це важливо для вас? Чи відчуваєте зв’язок із християнською традицією?

Звісно, важливо. Це не питання популярності, трендовості чи моди. Хоч ми – цілком світський гурт, але християнство – це наша традиція. Це завжди було. Різдво і Великдень ми святкували за всіх часів. Це з родини йшло. Навіть тоді, коли офіційно віра була заборонена, Різдво і Великдень були.

Чи святкуєте Великдень? І як?

Святкуємо. Раз на раз не припадає. Зараз уже всі мають свої родини. Коли не мали своїх сімей, то було по-різному. Тепер кожен святкує зі своєю сім’єю, але за стільки років були історії! Пам’ятаю, у нас у Києві вже всі відкрито святкували Пасху. На Великдень усі із церкви йдуть, один до одного вітаються. Святковий настрій на душі. Ми вже звикли до такого публічного прояву свята. Вийшло так, що нас запросили виступити в Харкові. Ми приїжджаємо до Харкова – а там тиша. Ніби й не чули, що таке Пасха. Ніхто, нічого. Ледве знайшли церковцю, де Служба була, трохи людей навколо. Якось не те. Ми потім, після Служби, пішли шукати пам’ятник Григорію Савичу Сковороді, до якого всі маємо неабияку шану. Так-от, знайшли ми пам’ятник, стали під Сковородою, розговілися поруч із Григорієм Савичем, якось так зворушливо було. Аж тепло стало на душі.

Ви відчуваєте, як за цей час змінилася аудиторія? Чи бачите якісь якісні зміни в ставленні до того ж християнства?

Звісно, свідомості в людей стало більше. Здається, мода якось потроху відійшла, а стало більше вдумливого ставлення. Зверніть увагу, наприклад, до Посту стали підходити із розумінням, а не як до дієти. Розуміють, що головне не їсти одне одного. Наша публіка? Ну, скажімо так. До нас на концерти ходять переважно друзі, і вони для нас завжди молоді, а їхніх зморшок ми не помічаємо. Життя прекрасне, а ми душею молоді. Мені 43 роки, а в мене 6 березня народилася друга донька!

Ви починали 1996 року. Як вам вдалося так довго протриматися разом? Не кожне скажімо, подружжя, на жаль, може таким похвалитися.

Думаю, через те, що в кожного є своя робота. Так би мовити, головне джерело прибутку. Тепер у кожного своя сім’я, тобто свої клопоти. Тож зустрічаємося разом на репетиції, свята, концерти. Отримуємо задоволення від спілкування і не набридаємо одне одному. Кожен має своє життя, а музика – це для душі, для радості. Тому й тримаємося разом стільки років.

Чи не було бажання зробити із "Перлини Степу" комерційний продукт?

Ні. Ми співаємо ту музику, яка нам подобається. Для розкрутки гурту треба було би щось змінювати. Якось інакше робити, та й, напевно, треба бути молодшими. Раніше була хоча би "Територія А", де український гурт міг би про себе заявити. Зараз це інакше робиться, і це не для нас. Хтось нас пам’ятає і запрошує на фестивалі, іноді ми про себе нагадуємо. Щоби потрапити на фестиваль, треба вислати матеріали, треба за цим стежити. Кожен із нас має роботу, родину. Треба, щоб ще й вільний час був у всіх разом. У нас є своя аудиторія, люди, які нас люблять, наші друзі – є для кого грати. Нещодавно скомпонували альбом, який звучить так, як нам хотілось би. Вирішили не бавитися з продукуванням дисків. Розмістили все в Інтернеті – хто хоче, може взяти. Ми на цьому гроші не заробляємо, тому витрачати кошти на продукування дисків не стали. Все одно зараз, у добу цифрових технологій і Інтернету, це не має сенсу. Хто хоче нас слухати, має можливість взяти пісні в мережі.

Вітаю із народженням доньки і щиро дякую за цікаву розмову!

Розмовляла Тетяна ДЗЯДЕВИЧ

ФОТО:

Олег Нікішов, соліст гурту "Перлина Степу"

"Перлина Степу" – ненудний рок-гурт, зібрався 1996 р. у м. Києві. Грає україномовну музику, синтезуючи різні напрямки сучасної рок-музики. Виступає на різних фестивалях та в клубах. Грає музику для іронічних та вдумливих людей. В основі репертуару – авторська лірика, а також фолькова музика.

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/