ЯРМОЛИНЦІ НА ПОДІЛЛІ

Щоби зрозуміти історію римо-католицької парафії в Ярмолинцях (на фото), треба також поглянути на історію самого міста. Вони тісно переплітаються, оскільки власники міста були фундаторами храму, матеріально його підтримували, відвідували, молилися… Від тих часів багато води спливло, але ярмолинецька святиня і нині височіє, уже 150 років скликаючи вірних на молитву.

Початок існування Ярмолинців припадає на кінець ХIV століття. Оскільки перша письмова згадка датується 1400 роком, то можна вважати, що до цього часу поселення вже існувало впродовж кількох десятиліть. Ярмолинці тоді були невеличким поселенням і не мали свого власника.

Від 1395 і до 1410 року польський король Владислав ІІ Ягелло роздає своїм підвладним подільські землі, спустошені частими нападами кримських татар і турків. Таким чином, 1407 року Ярмолинці – тоді ще село – потрапили до рук вихідця з Угорщини Ходька Кроате. Його сина Олександра історики вважають засновником роду Ярмолинських. 1445 року Ярмолинські збудували тут замок, який мав захищати поселення від нападів турків і татар. Завдяки цьому Ярмолинці перейшли з рангу села до рангу міста. І того ж 1455 року король Ян Казимир надав місту Магдебурзьке право. Ярмолинські, до речі, були православними, тому в місті постала православна церква св. архангела Михаїла, пізніше знищена (дата невідома) численними нападами турків і татарів. Ярмолинські володіли містом до середини ХVІІІ століття, потім воно перейшло по родинних зв’язках до роду Шепінгів, але ненадовго. 1757 року місто стало власністю Павла Старжинського, який володів ним лише 12 років. 1772 року Ярмолинці переходять у власність Мархоцького, а з його рук 1782 року місто придбав Ян Онуфрій Орловський, чий рід був тут власником аж до жовтневої революції 1917-го. Орловські жили в Ярмолинцях посезонно, збудувавши собі резиденцію в сусідніх Маліївцях.

1787 року Орловські отримали від короля грамоту, що дозволяла їм проводити торги і ярмарки. Завдяки цьому, пізніше, 1835 року, навіть було перенесено ярмарки з м. Тинни до Ярмолинців, що дозволило місту, яке стояло на шляху Проскурів – Кам’янець-Подільський, дещо піднятися економічно. Уже син Яна Онуфрія, Адам, побудував у місті прилавки, місця для торговців, що дозволило приїздити далеким і близьким купцям.

Ярмарки зазвичай відбувалися двічі на рік: Петропавлівський тривав 18-30 червня, інколи аж до 6 липня; Миколаївський – тиждень перед 6-м грудня. Також було збудовано спеціальні склади, фабрики, де виготовляли тканини, сідла, капелюхи тощо. Але, з огляду на брак потрібної кількості води, усі фабрики зрештою було перенесено до сусідніх Дунаївців.

Бернардинська резиденція

Релігійне життя римо-католицької громади почало розвиватися 1761 року, коли власником міста (1757–1772) був польський генерал Павло Старжинський. Саме цього року він запросив до міста монахів-бернардинів і розпочав будівництво монастиря та храму. Костел своєю формою був подібний до храму бернардинів у Варшаві, тільки трохи менший. То була найгарніша святиня Поділля. Закінчив будувати резиденцію 1785 року вже новий власник, Ян Онуфрій Орловський. 1832 року монастир закрила царська влада, монахів було вигнано, а храм перетворено на православну церкву. Релігійне життя римо-католиків перемістилося до цвинтарної каплиці.

Парафіяльний храм

Будівництво нового храму свв. апостолів Петра і Павла розпочалося в 1840-х роках і тривало аж до 1862 року, а завершив його син Яна Онуфрія – Адам Орловський. Перед храмом була найбільша площа міста. 1867 року у святині завалилося склепіння; його тимчасово замінили на пласку стелю, яку останній власник Ярмолинців – Ксаверій Франциск Орловський – не встиг закінчити, бо розпочалася жовтнева революція. Головний вівтар храму був позолочений, містив ікону Матері Божої (копія образу Мурільйо), а також мав два бічних вівтарі – св. Антонія Падуанського і св. Анни.

Святиня за часів радянської влади

Від самого початку жовтневої революції радянська влада взяла курс на знищення храмів, духовенства, вірних… "Тиха машина" ворожо ставилася до всього релігійного, вбачаючи в ньому противне самій владі. Переслідування почалися з кінця 1920-х років, а найжорстокіший період тривав у 1930-х. Далі переслідування не припинилися, але не були такими жорсткими. За приклад візьмемо настоятеля нашого храму о. Франциска Чирського (1921 – 16.01.1930), якого репресували, заслали до Сибіру й там розстріляли 1935 року.

1934 року ярмолинецький храм було закрито. Люди тихцем молилися по хатах, усі боялися репресій. Від 1965 й до 1988 року храм використовувався як Будинок культури, а від 1988 року – як Будинок піонерів.

Нова історія і розвиток релігійного життя

1990 року стараннями парафіян будівлю віддано у власність спільноти, а 31 березня 1990 року о. Владислав Ванагс відправив у ній першу Божу Службу та освятив храм. Щойно Україна здобула незалежність 24 серпня 1991 року, її громадяни отримали можливість вільно відвідувати храм, без жодного страху. У парафії почали працювати священики, які допомагають людям прямувати до Бога. На завершення залишається тільки додати, що парафіяни щиро вдячні о. Мирославу Станьчуку, останньому настоятелю, за 11 років плідної праці (2001–2012).

Отець Олег ЖАРУК