БАЖАЮ ВАМ ПОСТАРІТИ

У церковному календарі ми щодня вшановуємо святих – людей, які прославили Бога не лише своїм життям, а й смертю, зокрема – мученицькою. Натомість сучасний світ утікає від страждань та смерті, намагаючись її "полегшити". Звідки прийшло таке ставлення, куди веде ця дорога? Що саме призводить людство до самознищення?

Одного разу старенький Жан Ваньє (засновник спільноти "Лярш" і руху "Віра і світло" для людей з особливими потребами) під час реколекцій здивував усіх, промовивши: "Бажаю вам всім постаріти". Потім він пояснив, що це справжнє щастя – старіти в колі сім’ї, коли людину на схилі віку оточують любов’ю та опікою діти та онуки.

А нині чимдалі більше людей похилого віку доживають життя в притулках для старих. Набирає сили тенденція вбивства невиліковних і старших людей. Прикриваючись гаслами позбавлення від страждань, розвинені країни, які в змозі забезпечити хворих і старше покоління, легалізують евтаназію.

Звідки це?

Біля витоків ідеї евтаназії стоїть філософія Нового Часу. Англійський філософ XVI-XVIІ ст. Френсіс Бекон, засновник матеріалізму, ввів термін евтаназія (з гр. eu – "добре", "легко" і thanatos – "смерть"), що буквально означає "легка, добра смерть".

До речі, першою країною, де була легалізована евтаназія, була Російська імперія. Тоді як інші тільки філософували на ці теми, там 1903 року було прийнято закон про пом’якшене покарання за вбивство безнадійно хворої особи на її прохання. А в Кримінальному кодексі РРФСР 1922 року вже було легалізовано добровільну евтаназію, що було зазначено в примітці до статті 142.

Бажані та небажані люди

Термін "євгеніка" (з гр. eugenics – "шляхетне народження") з’явився 1883 р. Євгеніка стала наукою про вдосконалення спадкових властивостей людської раси через обмеження впливу негативних якостей. Це сприяло розвитку ментальності, яка розмежовує людей на більш та менш бажаних.

Так, уже 1907 року в штаті Індіана було прийнято перший закон про примусову стерилізацію особливо небезпечних злочинців та психічно хворих людей із метою припинення передачі наступним поколінням вад, притаманних цим людям. До 1940 р. цю ідею підхопили вже 35 штатів США та дві провінції Канади. Німеччина, Данія, Фінляндія, Норвегія, Швеція, Швейцарія також прийняли закони про добровільну чи примусову стерилізацію.

1920 року юрист К.Біндінг і психіатр А.Хоке видали книгу "Дозвіл на знищення нежиттєвартісного життя". У ній ішлося про існування "абсолютно нікчемних" людських створінь, які необхідно умертвляти. Ці думки розвинули 1935 року автори книги "Милосердя чи смерть": була стверджена недоцільність утримання невиліковно хворих, бо це невигідно для держави. Відповідно такі люди мають бути "знищені шляхом евтаназії".

Від теорії до практики

Керівництво фашистської Німеччини, маючи винятково практичний погляд на життя, підхопило домисли філософів і надало цим ідеям чинності. 1 вересня 1939 р. у Німеччині розпочалася "програма евтаназії" (Aktion T-4). З метою експерименту "задля оздоровлення генофонду нації" (тривав до кінця ІІ Світової війни) було винищено 250 тис. психічно хворих осіб. Та експеримент із тріском провалився, бо серед наступних поколінь число психічно хворих людей не зменшилося.

До того ж деякі лікарі перевищували свої повноваження. Вони не просто вбивали людей, а часто ставили на них досліди – навіть не зі вказівки "згори", а з власної цікавості. Це були часи безпрецедентних видів евтаназії. До 1941 р. використовувалися газові камери, а з 1942 р. методи урізноманітнилися. До піддослідних застосовували "дієту-Е". Вона полягала в чергуванні голоду й переїдання, що сприяло пришвидшенню смерті. 1943 року жертвам почали вводити смертельні ін’єкції отрути.

Світ був шокований таким підходом до людського життя та його наслідками. Тому дії 23-х учених-медиків у 1945-1946 рр. під час Нюрнберзького процесу було кваліфіковано як злочини проти людства, а їх самих – засуджено.

Минуло 30 років…

Попередній досвід не допоміг людству зрозуміти небезпеку, приховану за лозунгами "свободи вибору" життя або смерті. Керуючись ідеологією якісного життя (людина має право жити, якщо вона приносить суспільству користь), 1976 року в штаті Каліфорнія (США) було ухвалено "Закон про природну смерть". Цим законом визнавалися права людини на застосування заповіту про життя (living will). Підписуючи цей документ, людина просила не надавати їй екстраординарного лікування у випадку, коли не буде шансу на її одужання, а вона сама не зможе вирішувати свою долю. 1994 року в штаті Орегон було прийнято закон "Акт смерті з гідністю", що легалізував допомогу в самогубстві для безнадійно хворих.

Першим у світі законом, що визнав право громадянина на евтаназію, став прийнятий у 1995 р. парламентом Північних територій Австралії "Закон про права безнадійно хворого". Проіснував він недовго, бо був скасований того ж року Федеративним парламентом Австралії.

Країни Західної Європи

У Нідерландах евтаназію дозволено від 1984 р. на підставі "прецедентного права". Від 1992 р. не несуть кримінальної відповідальності лікарі, які здійснили евтаназію з дотриманням певних норм. Далі, у квітні 2001 р., законом було дозволено активну евтаназію (введення отрути) – тобто ті дії, які застосовувалися в програмі Aktion T-4 під час ІІ Світової війни.

У жовтні того самого 2001 р. ніби для того, щоб не відставати від сусідніх країн, бельгійський Сенат прийняв закон про "добру смерть". Наступного 2002 р. палата представників цієї країни офіційно узаконила евтаназію.

Малесенький сусід зазначених країн – Люксембург – витримав найдовше з-поміж них. Там узаконення евтаназії відбулося в березні 2009 р.

Церква про евтаназію

Гідність людської особи, її право на життя та його недоторканність обговорювалися на ІІ Ватиканському Соборі. Отці Собору засудили евтаназію в документі Gaudium et spes: "різнорідні вбивства, народовбивства, аборти, евтаназія і добровільне самогубство; все те, що порушує цінність людської особи […] є ганебними ділами; і коли вони заплямовують людську цивілізацію, то таки більше обезславлюють тих, хто так поводиться, ніж тих, хто терпить таку несправедливість, а найбільше таки – протиставляється пошані до Творця".

Також у Декларації про евтаназію стверджується: "…нікому не дозволено просити про таке вбивство чи то для себе самого, чи для іншої людини […] і жодна влада не може законно рекомендувати чи дозволити такий акт. Бо тут постає суттєве питання про порушення Божого закону, про образу людської особи […]".

***

…Одна старенька, яка вже багато років прикута до ліжка в смердючій кімнаті притулку для старих, сказала: "Я не боюся померти, я боюся так жити". Без допомоги вона не може скористатися навіть туалетом… Нині завданням кожного є приділення достатньої уваги людям похилого віку, хворим із наших родин, друзів, сусідів, сприяння тому, щоб їм не було страшно жити – і щоб у них не виникало бажання померти. Щоб не було потреби в "легкій смерті".

Наталка ОСКОМА

ФОТО:

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/