Цікаво, що я не планувала того дня бути саме в цьому
товаристві – були звичайні плани на ще одні звичайні вихідні. Однак плани мають
здатність змінюватися, і я дуже легко піддаюся на ці зміни. Тепер на сто
відсотків впевнена, що то не була випадковість; вірю, що то було запрошення
Христове, яке промовило до мене через знайомих, тому й я так легко погодилася,
без жодної хвилини сумніву.
Не можу оминути традиційну для багатьох похвалу і справжню
щиру для мене вдячність організаторам за НЕ втрачений день. Вже з початком привітального
слова я припинила вишукувати у розкладі дня вільні хвилини і готувати план втечі
із заходу. Чомусь раптово "напала" відповідальність і водночас
персональна зацікавленість стати частиною цього "вірусу, який має заражати
й інших" (слова о.Ростислава Пендюка, голови Комісії у справах молоді УГКЦ).
Моя позиція пасивного спостерігача перетворилася у активного слухача, який
постійно щось нотує, перепитує, знайомиться, активно лобіює свою позицію та
навіть інколи доривається до мікрофону. Чесно кажучи, ніколи не ставила перед
собою мету створення єдиного християнського молодіжного простору, хоча якось органічно
розуміла, що перебуваючи в лоні однієї Церкви, не можна кожній спільноті "варитися
в своєму соку". Так, всі спільноти є дуже особливі і чудові, але бути
єдиними у різноманітті – це взагалі пречудово. Про це навчав і бл.Йоан Павло
ІІ, свого часу – митрополит Андрей Шептицький, цей напрям маємо й ми розвивати
сьогодні.
В часі конференції, особливо під час представлення молоддю
бачення спільного майбутнього християнських спільнот, хочеш чи ні, а починаєш думати,
і то в такій мірі, що з виразу обличчя можна побачити, як щось в голові активно
ворушиться. І тут, ніби й самостійно, але насправді разом, всі думають про те,
що й я – про ті реформи, які було б добре втілити в життя. А що ж це таке, ті
реформи? Наше життя часто перетворюється на суцільну реформу – ми щось постійно
змінюємо, шукаємо кращих, ефективніших методів у всьому, до чого лише дійде
думка. А по суті переважно повертаємося до попереднього досвіду. І така потреба
реформо-повернення трапляється фактично у кожній сфері людського життя. Одразу
ж напрошується питання: то що, ми не прогресуємо, а регресуємо? Не в тому річ.
Проблема тут полягає у тому, напевно, що світ одразу був задуманий ідеальним.
Однак людина, піддаючись стихії життя, впадає у крайнощі, відхиляється від
запланованої траєкторії руху. Інколи ця амплітуда є такою великою, що в одному разі
нам може здаватися, що ми на вершині досконалості, в іншому – що гірше не може
бути. Тому й намагаємося шукати нібито нові і прогресивні шляхи, при цьому
повертаючись до вже добре уторованої стежки. І, що головне, немає в цьому
нічого поганого. Таким чином ми засвідчуємо свою готовність повернутися в лоно
свого першоджерела – Господа Творця. Якраз на цьому аспекті в рамках
конференції влучно наголосив Олександр Доброєр – директор Європейського
інституту соціальних комунікацій, богослов, соціолог, журналіст – сказавши, що
нам сьогодні не потрібно змінювати світ, бо це вже зробив Христос. Важливо – проявляти
цю зміну усім свої життям.
Хоча я й не потрапила до числа тих "нещасних", від
яких усі очікуватимуть вже завтра реальних результатів у створенні єдиного
молодіжного простору, однак глибоко перейнялася цією ідеєю, я б навіть сказала,
місією. І думаю, що це і є той результат, досягнути якого й було завданням
конференції – запалити людей метою, спонукати їх думати в одному напрямку,
прагнути одного та робити крок назустріч іншому. Гадаю, що коли кожен думає
приблизно так, як і я, то справа має всі реальні шанси на успіх. Головне – мати
мрію, для досягнення якої потрібно, щоб кожен зробив сміливий крок.
Юля ГНАТІВ,
ДивенСвіт. Проект Комісії
у справах молоді УГКЦ
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При
передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на
http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар