Вас вітає "КВ"!

Слава Ісусу Христу!
Ви завітали на блог (інтернет-щоденник) двотижневика "Католицький Вісник". Тут відображаються найцікавіші публікації з наших архівних випусків.
Якщо ви хочете ознайомитися з оригіналом - свіжим "КВ"-2015 (безкоштовно!), або передплатити видання, напишіть на katol.visnyk@gmail.com або заповніть форму ліворуч.

Звертаємо Вашу увагу: передрук матеріалів вітається за умови активного гіперпосилання на джерело.

Цікавого перегляду!

субота, 2 травня 2015 р.

Коли говорять тільки очі

Миротворець може дуже дорого заплатити за те, що прагнув миру. Для себе, для рідних і близьких, для своєї країни… Для того, щоби ми могли спокійно сидіти й читати за кавою цю статтю. Знайомтеся, це Сашко Козачок. Йому 23. І йому потрібне чудо.



Він може вивести лівою рукою "Слава ВДВ" на папері. Може говорити очима так, що ви розумієте, що раніше насправді ні про що серйозне ні з ким не говорили. Може, сидячи в інвалідному візку, стиснути руку волонтера міцно-міцно: "Не йди!.." І це фактично все, якщо не перелічувати маленькі щоденні досягнення у реабілітації.

Десантник Олександр Козачок пройшов найгарячіші точки цієї війни, яку в підручниках історії напевно назвуть російсько-українською. Він був у Слов'янську, в Ізюмі не давав ворогу проникнути на Харківщину, в Луганську ніс службу в аеропорту. За гіркою іронією трагедія сталася у місті Щастя в грудні 2014 року. Бойовики обстріляли з гранатомета блокпост Сашка, осколок гранати влучив бійцю у голову. За всіма людськими законами він би мав загинути. Але ні. Вогнепальне осколкове поранення черепу і головного мозку, як виявилося, буває несмертельним. Але зараз у Сашка говорять тільки очі, хоча він все розуміє…
Так, очевидно, Олександру потрібні гроші. На реабілітацію; на металеві пластини, що лікарі вставлять в голову хлопця (якщо ви детальніше придивитеся до фото, то зрозумієте, у чому справа). Потрібні подарунки та увага – хлопець любить патріотичну символіку, слухає, коли йому читають, малює. Але перш за все Сашку потрібна наша молитва, щира і гаряча. Та, яка творить чудеса. Бо лікарі говорять, що у хлопця є всі шанси на повноцінну реабілітацію – аби тільки знайшлася відповідна клініка (найімовірніше, закордоном) і його молодий організм почав сам долати свій стан і кріпнути. Аналізуючи життєву історію молодого десантника, навіть атеїст прийде до висновку, що нічого неможливого немає. А християнин певно додасть, що так. У Бога – немає.

Сашком опікуються близькі, найбільше – хресна. Наразі він перебуває у Львівському військовому госпіталі, тож не міг там не привернути уваги волонтерів. Юліана Лавриш, львівський журналіст, приділяє Сашку багато часу і допомагає як волонтер. У своєму щоденнику на порталі "Духовна велич Львова" вона так пояснює мотиви своєї діяльності: "Одного разу мої колеги спитали, чому я ходжу у госпіталь? Невже хтось з тих хлопців мій родич? Інколи, коли ми спілкувалися з Сашком у палаті, відвідувачі тричі запитували, чи це не мій брат. І я кажу – так, Сашко – мій брат, тільки духовний!.. На мій погляд, і з цією думкою я починала займатися волонтерством, кожен із наших Героїв – це член родини, адже там, під зливою "Градів" він віддає найцінніше – власне життя, аби забезпечити нам мир. Це люди великої мужності і волі, які не побоялись стати на прю, – не втекли, не почали приписувати собі зайві хвороби, зрештою – не стали боягузами; а мужньо прийняли виклик! Тому, без сумніву, наші Герої – це наша Пасха!"

Ірина Максименко

Для тих, хто би хотів допомогти Сашку, подаю тел. Юліани Лавриш: 097 86 77 552.

Немає коментарів:

Дописати коментар