Вас вітає "КВ"!

Слава Ісусу Христу!
Ви завітали на блог (інтернет-щоденник) двотижневика "Католицький Вісник". Тут відображаються найцікавіші публікації з наших архівних випусків.
Якщо ви хочете ознайомитися з оригіналом - свіжим "КВ"-2015 (безкоштовно!), або передплатити видання, напишіть на katol.visnyk@gmail.com або заповніть форму ліворуч.

Звертаємо Вашу увагу: передрук матеріалів вітається за умови активного гіперпосилання на джерело.

Цікавого перегляду!

вівторок, 9 червня 2015 р.

Травми, яких не видно


Останнім часом одним із важливих видів служіння в наших парафіях стають порадні – консультативні пункти, де можна отримати психологічну допомогу від фахівця-християнина. Також психологічне здоров’я важливе для особи, яка бажає бути вповні відкритою на дію Святого Духа в ній. Але що робити, як допомоги потребує сам психолог? І сьогодні це питання набуває актуальності дедалі більше…

В офісі регіональної організації Міжнародного благодійного фонду "Карітас України" у Харкові завжди гамірно та людно. Тут допомагають переселенцям з окупованих територій та з зони бойових дій. Крим, Донеччина та Луганськ стали для багатьох наших співвітчизників тим Єгиптом, із якого потрібно втікати… Їхні історії такі ж різні, як і вони самі. Але є й особливі: про тих, хто, прийнявши допомогу, тепер сам надає її. Подружжя луганських психологів Сергій Красін та Анна Трухан – серед них.



Проект "Забезпечення основних потреб постраждалих від конфлікту на сході України" український "Карітас" здійснює за підтримки "Карітасу" Німеччини. Основні потреби – це харчування, речі, ліки, одяг… Із цього пишуть та здають звіти, усе має бути точно й чітко пораховано. Але є й такий "підрозділ" допомоги, якого, по суті, не перелічиш, чеку до звіту тут не докладеш. Це психологічна допомога. Саме її у Харкові надають переселенцям Сергій та Анна – такі ж самі вимушені переселенці, як і їхні нові клієнти. Хоча ні, уже інші: вони змогли акліматизуватися в новому житті, поновити активну зайнятість в улюбленій професії, навіть повернутися до нового етапу тих справ, які розпочали ще вдома… Але все це не сталося відразу. Були і біль, і сльози… Анна, яка погодилася на цю розмову, з усмішкою зазначає: "Коли переселенці скаржаться на нове життя й кажуть "що Ви там розумієте", я спокійно відповідаю, що розумію. Я все розумію…"