Одна католицька родина

Пані Магда КАЧМАРЕК майже 25 років працює в папському благодійному фонді "Допомога Церкві в потребі" (Kirche in Not) у Німеччині. Вона відповідає за відділ, куди надходять прохання з дев’яти країн – зокрема, і з України. Ми в цьому переліку є одною з пріоритетних країн з великими потребами. Одною з них стала Асамблея монашества у Львові – подія, що відкрила нову сторінку в історії українського католицизму.

14-18 вересня 2015 р. всеукраїнська братня зустріч вперше зібрала понад 600 богопосвячених осіб обох обрядів на стадіоні "Арена-Львів". Отож "КВ" попросив пані Магду поділитися враженнями від Асамблеї, як запрошену гостю та особу, що безпосередньо брала участь у реалізації цього проекту. А також розповісти українському читачу про діяльність Kirche in Not – організації, яка десятиліттями акумулює й розподіляє пожертви благодійників задля розвитку помісних Католицьких Церков в Україні та в усьому світі.

Пані Магдо, як починався проект Асамблеї?

Із відповідного прохання вищих настоятелів та настоятельок обох обрядів. Недивно, що всеукраїнську зустріч монашества неможливо було організувати в таких масштабах без нашої допомоги. Оскільки її потреба та обов’язковість були очевидними, ми з радістю підтримали проект.

А як Ви особисто оцінюєте цю зустріч уже постфактум?

Як історичну подію й початок чогось великого. На Асамблеї виступав о. Доротей Шимчич,100-літній священик Василіянського чину св. Йосафата. Він влучно виступив, ствердивши також, що це зібрання має давати конкретні плоди.

Ми зібралися не для того, щоби випити кави, посміятися й роз’їхатися. Це місце зустрічі та взаємного пізнання. А також час усвідомлення, що ми всі належимо до одної Католицької Церкви, єдиної великої родини. Досить у несуттєвих речах розмежовувати на "ми такі, а ми – ось такі". Ми перш за все єдині!

Травми, яких не видно

Останнім часом одним із важливих видів служіння в наших парафіях стають порадні – консультативні пункти, де можна отримати психологічну допомогу від фахівця-християнина. Також психологічне здоров’я важливе для особи, яка бажає бути вповні відкритою на дію Святого Духа в ній. Але що робити, як допомоги потребує сам психолог? І сьогодні це питання набуває актуальності дедалі більше…

В офісі регіональної організації Міжнародного благодійного фонду "Карітас України" у Харкові завжди гамірно та людно. Тут допомагають переселенцям з окупованих територій та з зони бойових дій. Крим, Донеччина та Луганськ стали для багатьох наших співвітчизників тим Єгиптом, із якого потрібно втікати… Їхні історії такі ж різні, як і вони самі. Але є й особливі: про тих, хто, прийнявши допомогу, тепер сам надає її. Подружжя луганських психологів Сергій Красін та Анна Трухан – серед них.

Проект "Забезпечення основних потреб постраждалих від конфлікту на сході України" український "Карітас" здійснює за підтримки "Карітасу" Німеччини. Основні потреби – це харчування, речі, ліки, одяг… Із цього пишуть та здають звіти, усе має бути точно й чітко пораховано. Але є й такий "підрозділ" допомоги, якого, по суті, не перелічиш, чеку до звіту тут не докладеш. Це психологічна допомога. Саме її у Харкові надають переселенцям Сергій та Анна – такі ж самі вимушені переселенці, як і їхні нові клієнти. Хоча ні, уже інші: вони змогли акліматизуватися в новому житті, поновити активну зайнятість в улюбленій професії, навіть повернутися до нового етапу тих справ, які розпочали ще вдома… Але все це не сталося відразу. Були і біль, і сльози… Анна, яка погодилася на цю розмову, з усмішкою зазначає: "Коли переселенці скаржаться на нове життя й кажуть "що Ви там розумієте", я спокійно відповідаю, що розумію. Я все розумію…"

Рік Шептицького: рубікон

"Україна увільниться зі свого упадку та стане державою могутньою, з’єднаною, величавою, яка буде дорівнювати другим високорозвинутим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як я кажу, тільки треба молитися, щоби Господь Бог і Мати Божа опікувалися все нашим народом, який стільки витерпів…"

Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький, із передсмертних слів.

Як золото через вогонь, проходять вірні Української Греко-Католицької Церкви через 2015 рік – рік Митрополита Андрея. Баталії навколо ще не встановленого пам’ятника Шептицькому стали певним рубіконом, перейшовши через який, багато львів’ян (і не лише львів’ян) змогли інакше поглянути і на "дорослість" власної віри, і на Церкву та її пастирів (які мусили ставити чоло ситуації), і на себе самих. Після Майдану Гідності й під час війни було неймовірно боляче спостерігати за цим усім, але… Певно, по-іншому ми не подорослішаємо.

Тестування на зрілість

Історія цього конфлікту трохи нагадує ситуацію 2013 року в Києві, коли через будову храму на Оболоні здійняли крик місцеві "правозахисники" (це слово зумисно взято в гіркі лапки іронії): мовляв, тут майданчик для дітей, відстань до будинку маленька тощо. Маніпуляція аргументами та певні "засоби впливу" призвели до того, що храму на цьому місці вже не буде. Чи буде в іншому?.. Судячи з трагічної ситуації, що зараз розгортається навколо головного собору УГКЦ – Воскресіння Христового на Лівобережній (там пішли тріщини, найімовірнішою причиною яких є будівництво навколо, чию законність не завадило би перевірити незалежним експертам), – то і там провладні мужі ще не засвоїли, що самими лише криками "Україна – це Європа" справді європейської держави не збудуєш.

У Львові, звісно, ситуація виглядає дещо інакше. Здавалось би, проста й очевидна річ: зробити з доволі занедбаного парку відпочинкову перлину Свято-Юрської гори, рекреаційну зону для львів’ян (зокрема, студентів Політехніки, яка поруч) та незабутнє місце зустрічі для паломників і гостей міста Лева (проект можна переглянути на відео вище). А в серці реконструйованого парку мав би височіти пам’ятник людині, яка фактично створила сучасне обличчя УГКЦ – молоде й інтелігентне, хоча випробуване підпіллям та болем. І тут почалося…

Христос Воскрес! Новий "Католицький Вісник" - про блаженство миротворців

Папа Papa Franciscus про Рік Милосердя

"Творити мир - це Божа справа". Розмова з Апостольським Нунцієм в Україні Thomas Gullickson

Образ до наслідування: о. Benediktus Sviderskyy OFM про мир, єднання, мислення та дії

Ісус Навин - провідник Ізраїля. Біблія очима сучасного читача о. Vitaliy Khrabatyn

Брати-повстанці. Історія, що так подібна до нашої від Tet A Tet

Коли говорять тільки очі: 23-річному десантнику Сашку потрібне чудо! Об'єднаймося в молитві... Yuliana Lavrysh

Цікавого читання!

Коли говорять тільки очі

Миротворець може дуже дорого заплатити за те, що прагнув миру. Для себе, для рідних і близьких, для своєї країни… Для того, щоби ми могли спокійно сидіти й читати за кавою цю статтю. Знайомтеся, це Сашко Козачок. Йому 23. І йому потрібне чудо.

Він може вивести лівою рукою "Слава ВДВ" на папері. Може говорити очима так, що ви розумієте, що раніше насправді ні про що серйозне ні з ким не говорили. Може, сидячи в інвалідному візку, стиснути руку волонтера міцно-міцно: "Не йди!.." І це фактично все, якщо не перелічувати маленькі щоденні досягнення у реабілітації.

Католицький Вісник 8, 2015 - "Блаженні милосердні"

Христос Воскрес!

Дорогі друзі та читачі Католицького Вісника, до вашої уваги – анонс нашого нового випуску.

Тема номера – Блаженство Милосердних. У ньому йдеться про те, чим є і чим не є милосердя в сучасному світі. Про милосердя до святих і до грішних, про милість Бога і про те, чи милосердя і справедливість суперечать одне одному.

Історії цього номера - це історії святих Зигмунда Гораздовського та Фаустини Ковальської, а також Біблійного патріарха Йосипа, якого ми звемо Єгипетським. Це сучасна історія юної Аліни, яка вирішує, що робити: бути волонтером, чи однак зайнятися суто своїм життям?

Замовити "Католицький Вісник" можна за тел. (068) 77 66 960, або написавши на електронну адресу katol.visnyk@gmail.com Передплатний індекс - 01 101.

Зустріч із другом

Адорація, поклоніння Пресвятим Дарам (лат. adoratio – "поклоніння") - це вшанування Євхаристії поза часом Літургії. Пресвяті Дари виставляють на вівтар у монстранції (лат. monstrare – показувати, демонструвати), тобто у спеціальній дароносиці. Під час адорації проводяться спеціальні богослужіння, а також може відбуватися приватна молитва вірних. Але чи усвідомлюємо ми, що можливість ушановування Євхаристії поза Літургією являє собою неоціненний дар для людини?

Мета адорації – відкритість на переживання смерті й Воскресіння Христа, що має провадити до частішого прийняття нами Святого Причастя, адже вона пробуджує прагнення повної єдності з Ісусом. Адорувати – це поклонятися Богу з любов’ю, повагою і вдячністю в місці Його присутності, зустрітися з Господом і Творцем, Спасителем і найкращим Другом, який нас любить. Так ми дозволяємо Йому торкатися нашої душі.

Таїнство присутності Христа

Святкуючи нині урочистість Воскресіння Господнього,

спробуймо краще зрозуміти нашу віру в біблійному світлі.

Один хлопець запитав священика:

– Якщо Бог повсюди, то для чого мені ходити до церкви?

Той відповів:

– У повітрі є вода; але коли тобі хочеться пити, ти повинен іти до джерела.

Перехід від смерті до життя

В основі християнства лежить не якась особлива мораль чи висока ідея, а реальна історична Подія – смерть і Воскресіння Ісуса з Назарета. Проживши своє життя у юдейській провінції Римської імперії, у закутку тогочасного цивілізованого світу, підступно схоплений серед ночі політичними й релігійними лідерами свого народу, ганебно розіп’ятий на хресті за мурами святого міста Єрусалима, Він був поспіхом похований у чужому гробі. Кінець? Ні. Лише початок великої перемоги Бога над смертю.

Коли жінки прийшли віддати пошану мертвому тілу Ісуса, то не знайшли його в гробі. Усе було занадто по-справжньому: тіло Ісуса зникло. І почалось!.. Спочатку жінки, потім й інші учні, один за одним, приходили до спільноти апостолів з нечуваною звісткою про те, що Ісус воскрес і вони бачили Його живого. Повірити в це було неможливо. Але єдиним, що було очевидним для слухачів і не викликало ані найменших сумнівів, було те, що всі, які свідчили про Воскресіння, самі були наче воскреслими. Це були немовби нові люди! Кожен, хто приходив із такою новиною, уже не міг поводитися по-старому. Зустріч із Воскреслим цілковито перемінювала їх. У цих людей було щось таке, чого не було в інших. У них була віра!

"Ми зможемо!"

"Приїхав у гості на Донбас… Так і лишився!" – з усмішкою каже Василь ІВАНЮК, греко-католицький священик, який уже 23 роки як обрав степи й терикони після рідного західноукраїнського простору. Священик, капелан війська, директор місцевого "Карітасу"… І просто чоловік, який полюбив Донбас.

Священик Василь Іванюк живе за 50 км від міста Краматорська, куди зі свого села їздить щодня. Це територія, підконтрольна Україні, але від зони обстрілів звідси – майже рукою подати, 80 км. Та почалася ця історія навесні 1992 року зовсім не з війни… "Початок місійної праці – це як перше кохання! Не забувається…" – з теплотою в голосі каже мій співрозмовник.

"Чого тобі бракує?.."

На зорі незалежності молодий спеціаліст лісгоспу Василь Іванюк зі Львівщини приїхав у відпустку відвідати товариша – греко-католицького священика, який уже тоді служив на Донеччині. І… залишився. Побачив потреби і можливості, працю трьох місцевих священиків; знав, що буде важко. "Чи то було покликання, чи то сам побіг… Не знаю!" – резюмує, усміхаючись. Але відразу написав листа додому молодій дружині: а як вона дивиться на те, щоби він отак раптом став священиком? І отримав її згоду! Через прості два листи Бог змінив життя молодого подружжя.

Світлих свят Христового Воскресіння!

Дорогі читачі, щиро вітаємо вас з нагоди Пасхальних свят, приготування до яких вже триває в наших серцях і домівках. Бажаємо Божого натхнення, миру та добра, щоби скоро ми всі з радістю могли сказати одне одному: Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Засмучені будуть утішені

о. Патрик Оліх OFM


Блаженство засмучених, подібно як і вбогих, поєднане зі старозавітним євангелістом Ісаєю, який пророкував про завершення їхнього гідного жалю стану (див. Іс 61, 1 3). Засмучені, разом з убогими та спраглими, становлять одну групу людей, хто відчує на собі прихід Бога. Але як і в разі попередніх категорій блаженних, засмученість, про яку говорить Ісус, становить не пасивний стан тих, кого щось засмучує у житті.

Дві сльозинки

"Католицький Вісник" № 6, 2015 присвячений блаженству засмучених - тих, які будуть утішені. Це роздуми на перехресті віри і повсякдення, біблійні історії та розповіді наших сучасників. Ми поговоримо про блаженну засмученість – і нездоровий сум; про те, як біль бідної вдови стає радістю нареченої; про життя з чистого аркуша вимушених переселенців... А для початку - роздуми шеф-редактора "КВ" про те, що сльози бувають різні.

Олексій Браславець

Тема сліз і оплакування – це тема нинішнього сила "КВ". Блаженні засмучені – ті, хто плачуть. Це що ж значить? Що треба вміти плакати. Але хіба не вчили нас у дитинстві, що плакати – не можна? Мовляв, сильні люди не плачуть? Але як же ж такі установки деформують уявлення про реальний стан речей!.. Бо сцени з плачами – такі різні.

"Католицький Вісник" №3 (600), анонс ювілейного номеру

Ювілейний, 600-ий номер "Католицького Вісника" (правонаступника "Парафіяльної Газети") присвячений тому, як маємо в реальному житті реалізовувати Христові Блаженства - і першою розглядається тема "Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне."

У випуску ви знайдете історії про блаженних і неблаженних, а також біблійні замальовки про те, як нам, сучасним людям, жити нині Христовими Заповідями. Оновлений "Вісник" зацікавить новими рубриками ("Біблійні герої", "Книжкова полиця" і т. д.) та новим способом подання матеріалу.

І чому ці слабаки такі живучі?

Авторська колонка Олексія Браславця до "Католицького Вісника" №3 (600), 2015

Погляньмо на систему наших життєвих пріоритетів. На що ми орієнтовані? На успіх? На лідерство? На першість? Схоже, сучасний світ знайшов ту вдалу формулу, на яку ми готові летіти, як метелики на мерехтливе сяйво свічки. Хоча про що я – чому це сучасний світ? Вже античні гасла висували майже такі критерії "Citius. Altius. Fortius – Швидше. Вище. Сильніше". Мовляв, той достойний кращої долі, хто відповідає цим критеріям. Мовляв, ласкаво просимо до нашого вишколу, де ми виховаємо з вас бігунів, атлетів, стрибунів, успішних лідерів і форвардів. А якщо вас то не цікавить – то, мовляв, і залишайтеся собі на здоров'я слабаками. Саме тому в античному світі до християн і ставилися, як до слабаків – бо в них не було "Citius-Altius-Fortius". І за всіма зовнішніми ознаками вони були схожі на слабаків. І як такі мали дуже швидко зійти і сцени історії людства – бо ж хто вони такі на тлі величі імперій і царів, полісів і консулів, Римів і Цезарів? Слабаки. Жодних лідерських якостей. Жодного прагнення земних успіхів. Ясна справа – слабаки.

Проте – о, якими несподіваними бувають віражі історії!

Розмова в стилі блюз

Авторська колонка Олексія Браславця до "Католицького Вісника" № 2, 2015. Тема номера – "Люби ближнього твого, як себе самого".

Добривечір. Буває, ти питаєш у мене поради – особливо у найважчі хвилини життя. Нас тут небагато – ти, я і Джо Кокер. Останній з нас, на жаль, тільки у запису: він помер кілька тижнів тому, а запис лишився. Ну що ж, здається, ми дійшли до того моменту, коли я і Джо Кокер маємо сказати тобі: поплач. Це дуже доречно зараз, коли майже ніхто тебе не бачить. Cry Me a River – "Виплач мені цілі ріки", – Джо співає цей старий блюз. Мені здається, це найрозумніша й найдоречніша справа зараз: виплакати з себе ці ріки болю.

Чому ти плачеш? "Ти кажеш тепер, що ти самотній, ти плачеш усю цю довгу ніч", – неначе підказує старий блюз. А й правда, чи твоя проблема не в тому, що всі, кого ти вважав ближнім, покинули тебе? Тоді – Cry Me a River.

До речі, чому ти вважаєш, що твій ближній – це лише той, хто має тебе любити й завжди дослухатися до тебе?

...Чи можуть стояти поруч слова "любов", "молитва", "ворог", "Володимир Путін", "ненависть"?

Поточний номер "Католицького Вісника" - "Люби ближнього свого" (№2, 2015) розкриває нам ІІ Заповідь любові як покликання кожного християнина любити не лише того, хто тобі близький, але й вчитися любові до ворога.

Зокрема, у номері містяться нотатки військового капелана та роздуми про те, що таке любов до себе. Чи може любов до ближнього стати ліками для мене? Чи можуть стояти поруч слова "любов", "молитва", "ворог", "Володимир Путін", "ненависть"? Чи взагалі можливо (і як?) любити серед бідності, страху, ворожнечі?

КВ № 1, 2015 - Про заповідь любові та про те, що таке справжня єдність

Перший номер "Католицького Вісника" у цьому році присвячено Першій заповіді любові та Тижню молитов про єдність християн.

Зокрема, у випуску йдеться про стратегію "КВ" на 2015 рік та про те, що таке справжній мир між християнами. В контексті розгляду заповіді любові автори та редактори пробують дати відповіді на питання "Що таке любов?" та зрозуміти, як через ближнього можна виявити любов до Бога. В "Кіноклубі" - фільм "Поводир", а "Вервиця мандрів святими місцями" приведе нас до Флоренції.

Знаки Нового року

2014 рік для "Католицького Вісника" минув під знаком… По-перше, він минув. Незважаючи на труднощі, на ситуацію в країні, на інші обставини. Незважаючи ні на що, "КВ" продовжує місію євангелізації, наближення до читачів Бога та Його вчення. Отож час поглянути на новий рік: що на нас чекає? Які пріоритети ставить редакція і куди ми плануємо прямувати разом із читачами? Таємниці розкриває о. Патрик ОЛІХ OFM, який понад рік очолює "КВ", відтоді як виданням заопікувалися українські францисканці.

Зміни в нашій країні зачепили й редакцію: ми почали активніше висвітлювати соціальні теми, соціальне вчення Католицької Церкви загалом та висловлювання наших єпископів зокрема. Чому так, спитаєте ви?.. Хіба раніше це не було очевидним? А справа ось у чім…

Від звички до безсилля?

Сталося так, що вчення Церкви про життя християн у світі в комуністичний період було відставлене вбік, про нього майже не говорили. Ось так ми і звикли, що Церква не говорить про "цей світ", який визначали як далекий від Бога. А від "звикли" було зроблено крок до "не може": мовляв, Церква не може говорити про соціальні проблеми…

Але чи це так насправді? Якщо віруючі у Христа мають бути душею світу, якщо Церква має говорити, а то й кричати про сумління та Божий закон, – то вона, як вірна Наречена Христа, просто зобов’язана говорити й про це, хоч би як сприймали її слова. Нашим суддею є Христос, а не люди. Тож і цього року соціальні рубрики залишаться одним із наших пріоритетів задля поглиблення суспільної свідомості дітей Католицької Церкви в Україні.

Без цікавості немає руху вперед