Католицький Вісник 8, 2015 - "Блаженні милосердні"

Христос Воскрес!

Дорогі друзі та читачі Католицького Вісника, до вашої уваги – анонс нашого нового випуску.

Тема номера – Блаженство Милосердних. У ньому йдеться про те, чим є і чим не є милосердя в сучасному світі. Про милосердя до святих і до грішних, про милість Бога і про те, чи милосердя і справедливість суперечать одне одному.

Історії цього номера - це історії святих Зигмунда Гораздовського та Фаустини Ковальської, а також Біблійного патріарха Йосипа, якого ми звемо Єгипетським. Це сучасна історія юної Аліни, яка вирішує, що робити: бути волонтером, чи однак зайнятися суто своїм життям?

Замовити "Католицький Вісник" можна за тел. (068) 77 66 960, або написавши на електронну адресу katol.visnyk@gmail.com Передплатний індекс - 01 101.

Зустріч із другом

Адорація, поклоніння Пресвятим Дарам (лат. adoratio – "поклоніння") - це вшанування Євхаристії поза часом Літургії. Пресвяті Дари виставляють на вівтар у монстранції (лат. monstrare – показувати, демонструвати), тобто у спеціальній дароносиці. Під час адорації проводяться спеціальні богослужіння, а також може відбуватися приватна молитва вірних. Але чи усвідомлюємо ми, що можливість ушановування Євхаристії поза Літургією являє собою неоціненний дар для людини?

Мета адорації – відкритість на переживання смерті й Воскресіння Христа, що має провадити до частішого прийняття нами Святого Причастя, адже вона пробуджує прагнення повної єдності з Ісусом. Адорувати – це поклонятися Богу з любов’ю, повагою і вдячністю в місці Його присутності, зустрітися з Господом і Творцем, Спасителем і найкращим Другом, який нас любить. Так ми дозволяємо Йому торкатися нашої душі.

Таїнство присутності Христа

Святкуючи нині урочистість Воскресіння Господнього,

спробуймо краще зрозуміти нашу віру в біблійному світлі.

Один хлопець запитав священика:

– Якщо Бог повсюди, то для чого мені ходити до церкви?

Той відповів:

– У повітрі є вода; але коли тобі хочеться пити, ти повинен іти до джерела.

Перехід від смерті до життя

В основі християнства лежить не якась особлива мораль чи висока ідея, а реальна історична Подія – смерть і Воскресіння Ісуса з Назарета. Проживши своє життя у юдейській провінції Римської імперії, у закутку тогочасного цивілізованого світу, підступно схоплений серед ночі політичними й релігійними лідерами свого народу, ганебно розіп’ятий на хресті за мурами святого міста Єрусалима, Він був поспіхом похований у чужому гробі. Кінець? Ні. Лише початок великої перемоги Бога над смертю.

Коли жінки прийшли віддати пошану мертвому тілу Ісуса, то не знайшли його в гробі. Усе було занадто по-справжньому: тіло Ісуса зникло. І почалось!.. Спочатку жінки, потім й інші учні, один за одним, приходили до спільноти апостолів з нечуваною звісткою про те, що Ісус воскрес і вони бачили Його живого. Повірити в це було неможливо. Але єдиним, що було очевидним для слухачів і не викликало ані найменших сумнівів, було те, що всі, які свідчили про Воскресіння, самі були наче воскреслими. Це були немовби нові люди! Кожен, хто приходив із такою новиною, уже не міг поводитися по-старому. Зустріч із Воскреслим цілковито перемінювала їх. У цих людей було щось таке, чого не було в інших. У них була віра!

"Ми зможемо!"

"Приїхав у гості на Донбас… Так і лишився!" – з усмішкою каже Василь ІВАНЮК, греко-католицький священик, який уже 23 роки як обрав степи й терикони після рідного західноукраїнського простору. Священик, капелан війська, директор місцевого "Карітасу"… І просто чоловік, який полюбив Донбас.

Священик Василь Іванюк живе за 50 км від міста Краматорська, куди зі свого села їздить щодня. Це територія, підконтрольна Україні, але від зони обстрілів звідси – майже рукою подати, 80 км. Та почалася ця історія навесні 1992 року зовсім не з війни… "Початок місійної праці – це як перше кохання! Не забувається…" – з теплотою в голосі каже мій співрозмовник.

"Чого тобі бракує?.."

На зорі незалежності молодий спеціаліст лісгоспу Василь Іванюк зі Львівщини приїхав у відпустку відвідати товариша – греко-католицького священика, який уже тоді служив на Донеччині. І… залишився. Побачив потреби і можливості, працю трьох місцевих священиків; знав, що буде важко. "Чи то було покликання, чи то сам побіг… Не знаю!" – резюмує, усміхаючись. Але відразу написав листа додому молодій дружині: а як вона дивиться на те, щоби він отак раптом став священиком? І отримав її згоду! Через прості два листи Бог змінив життя молодого подружжя.

Світлих свят Христового Воскресіння!

Дорогі читачі, щиро вітаємо вас з нагоди Пасхальних свят, приготування до яких вже триває в наших серцях і домівках. Бажаємо Божого натхнення, миру та добра, щоби скоро ми всі з радістю могли сказати одне одному: Христос Воскрес! Воістину Воскрес!