Вас вітає "КВ"!

Слава Ісусу Христу!
Ви завітали на блог (інтернет-щоденник) двотижневика "Католицький Вісник". Тут відображаються найцікавіші публікації з наших архівних випусків.
Якщо ви хочете ознайомитися з оригіналом - свіжим "КВ"-2015 (безкоштовно!), або передплатити видання, напишіть на katol.visnyk@gmail.com або заповніть форму ліворуч.

Звертаємо Вашу увагу: передрук матеріалів вітається за умови активного гіперпосилання на джерело.

Цікавого перегляду!

неділя, 18 жовтня 2015 р.

Одна католицька родина

Пані Магда КАЧМАРЕК майже 25 років працює в папському благодійному фонді "Допомога Церкві в потребі" (Kirche in Not) у Німеччині. Вона відповідає за відділ, куди надходять прохання з дев’яти країн – зокрема, і з України. Ми в цьому переліку є одною з пріоритетних країн з великими потребами. Одною з них стала Асамблея монашества у Львові – подія, що відкрила нову сторінку в історії українського католицизму.



14-18 вересня 2015 р. всеукраїнська братня зустріч вперше зібрала понад 600 богопосвячених осіб обох обрядів на стадіоні "Арена-Львів". Отож "КВ" попросив пані Магду поділитися враженнями від Асамблеї, як запрошену гостю та особу, що безпосередньо брала участь у реалізації цього проекту. А також розповісти українському читачу про діяльність Kirche in Not – організації, яка десятиліттями акумулює й розподіляє пожертви благодійників задля розвитку помісних Католицьких Церков в Україні та в усьому світі.

Пані Магдо, як починався проект Асамблеї?

Із відповідного прохання вищих настоятелів та настоятельок обох обрядів. Недивно, що всеукраїнську зустріч монашества неможливо було організувати в таких масштабах без нашої допомоги. Оскільки її потреба та обов’язковість були очевидними, ми з радістю підтримали проект.

А як Ви особисто оцінюєте цю зустріч уже постфактум?

Як історичну подію й початок чогось великого. На Асамблеї виступав о. Доротей Шимчич,100-літній священик Василіянського чину св. Йосафата. Він влучно виступив, ствердивши також, що це зібрання має давати конкретні плоди.
Ми зібралися не для того, щоби випити кави, посміятися й роз’їхатися. Це місце зустрічі та взаємного пізнання. А також час усвідомлення, що ми всі належимо до одної Католицької Церкви, єдиної великої родини. Досить у несуттєвих речах розмежовувати на "ми такі, а ми – ось такі". Ми перш за все єдині!