Військові капелани: захисники захисників

Отець Степан СУС зі Львова віддавна присвячується саме військовому капеланству. На військо спрямований і особливий – гарнізонний – храм свв. Петра і Павла у Львові (на фото), відомий нам також як історичний "костел єзуїтів", де служить о. Степан. Коли в Україні, здається, уже визріло питання духовної опіки та формації власного війська, "КВ" вирішив звернутися до теми капеланства – адже Церква цю місію довіряє священикам-капеланам.

Багато українських воїнів зараз переживають випробування на міцність і вірність – державі та власному сумлінню. Духовна міць відіграє в цьому не останню роль. У розмові ми зосередилися на капеланстві, а також на духовній підготовці воїна, звернувшись до вже наявного в Церкві досвіду.

Отче Степане, наскільки розвинуте в Україні військове капеланство, духовна підтримка військових?

На сьогоднішній день за кожною військовою частиною чи інституцією України закріплений військовий капелан. Хоча структура військового душпастирства поки що не є визнаною в Україні на державному рівні, подібно як у Польщі, Німеччині чи в США, усе ж таки за роки незалежності виникла тісна співпраця між військовими частинами та представниками провідних християнських конфесій України.

Які цілі й завдання Ви вкладаєте в діяльність капелана?

Головне завдання військового капелана – бути поруч із військовослужбовцями, сприяти задоволенню їхніх духовних потреб та підтримувати здоровий морально-психологічний клімат особового складу перед чи під час виконання бойових завдань.

У який спосіб це здійснюється?

Через молитву, духовні бесіди, сповідь, Таїнство Євхаристії, також через паломництва до святих місць. Ми постійно нагадуємо нашим військовослужбовцям, що фізична підготовка має йти в парі з духовною формацією. Адже віруючий воїн набагато стійкіший, тому що у своєму житті він знає не лише видимих ворогів чи агресорів. Він добре ознайомлений також із невидимою боротьбою, яка ведеться зі злими силами.

У чому полягає духовна підготовка воїна? Або як на практиці виглядає діяльність військового капелана?

Вона має два напрямки – це духовно-просвітницька робота та душпастирство. Зазвичай перший напрямок – духовно-просвітницька робота – полягає в тому, що ми організовуємо різні лекторії, бесіди, екскурсії та просто просвітницькі заходи, які мають загальноморальний характер. На таких заходах присутні майже всі військовослужбовці, незалежно від їхніх релігійних переконань.

Коли ж говорити про пасторальну діяльність, то тут ми намагаємося звертати увагу вже на ту категорію військовослужбовців, які вважають себе вірними чи прихильними до нашої конфесії. Адже душпастирство – це вже окрема молитва, уділення Таїнств, паломництва до святих місць.

Однак у війську прийнято не робити різниці між військовими, також і щодо їхньої конфесійної приналежності. Гадаю, ідеї екуменізму найкраще працюють саме в армії. Тут усі рівні – і всі вірять в одного Бога. А коли до того ж кулі свистять над головою, віра в Бога більше утверджується і стає сильнішою.

У багатьох військових є наречені, дружини, діти... Яку вони мають зайняти позицію, коли їхні кохані в небезпечних для життя обставинах? Як мудро триматися в такий час?

Родина військовослужбовця повинна його підтримувати. У непростий час ця підтримка має бути дуже цілеспрямованою та правильною. Бути дружиною військовослужбовця – це також покликання. Жінка також на службі. І ці зміни, які постійно можуть зачіпати військовослужбовця (починаючи від життя в різних гарнізонах, польових виїздів та різного роду навчань), потрібно правильно сприймати. Я би не рекомендував одружуватися з військовослужбовцями тим дівчатам, які не розуміють, що таке армія і як її правильно сприймати. На жаль, така дівчина ризикує зіпсувати як своє життя, так і життя свого чоловіка та дітей...

Фото з особистого архіву о. Степана facebook.com/stepan.sus

Матеріал вперше опубліковано в "Католицькому Віснику" №6/2014 за 23-30 березня 2014 р.