18 жовтня 2014
року, у день спомину св. Луки за григоріанським календарем, уперше
відбулося Всеукраїнське паломництво лікарів до національного санктуарію Матері
Божої Святого Скапулярію в Бердичеві (Житомирська обл.). Апостол і
євангеліст Лука був лікарем, і його свято об’єднає лікарів-католиків у
Бердичеві й 2015 року. А нам час замислитися над лікарським фахом як над
покликанням: під час неоголошеної війни, коли навантаження на українських
лікарів різко зросло, зробити це просто необхідно.
Олена ВИШИНСЬКА,
співкоординатор київського об’єднання лікарів-католиків, погодилася розповісти
читачам "КВ" і про власне ставлення до лікарського служіння, і про потребу
духовної формації для лікарів.
Як
розпочиналася пастирська опіка лікарів у Києві?
Від прохання
лікарів, душпастирських оголошень і пропозиції, щоби лікарі-католики почали
збиратися разом. Першу нашу зустріч восени 2012 року очолив єпископ Станіслав
Широкорадюк, і відтоді ми збираємося кожної третьої суботи місяця. Формат
зустрічей – спілкування, презентації, ділення новою інформацією та
досвідом. Звісно, кожне зібрання розпочинає Свята Літургія зі спеціально
зверненою до лікарів проповіддю.
На
які теми ви спілкуєтеся?
І на дружні, і
на професійні. Кожен лікар має багато пацієнтів, які ставлять часом і непрості
питання. "Чому саме я захворів? За що це мені?.." – щось подібне
не раз можна почути від хворої людини. І лікар мусить уміти відповісти, адже
добре спілкування з пацієнтом – також запорука успіху лікування.
Лікарям особливо
потрібне джерело духовної енергії, подібно як зарядження – акумулятору. Адже
проблеми з пацієнтами забирають у нас багато сил, а слухання
Слова Божого їх відновлює. Лікар покликаний бути прикладом для пацієнта, і в
духовному плані також.
Пані
Олено, які духовні потреби в лікарів Ви спостерігаєте? Які надії, плани
плекають лікарі-християни?
Лікарі так само,
як усі, потребують зцілення від відчаю: від цього ніхто не застрахований. Приготування
до сповіді, сповідь, спілкування зі священиком – усе це для нас також
надзвичайно важливо й необхідно. Окремої пастирської уваги потребують лікарі
реабілітаційних центрів, зокрема ті, хто працює з пацієнтами в депресивних
станах, а також працівники госпісів (центрів для невиліковно хворих).
Окремо зазначу,
що проблема розвитку та поширення реабілітаційних центрів у нашій державі
стоїть зараз дуже гостро. Адже в нас є і католицькі реабілітаційні центри
(зокрема – психологічні), і вони могли би набрати більших масштабів, якби знайшлися
милосердні жертводавці, а влада надала відповідну підтримку та пільги, хоча би в
оплаті комунальних послуг. Подібно з госпісами: потребу в них ти гостро
розумієш, коли доводиться приватно організовувати допомогу людині, від якої
офіційна медицина, по суті, відмовилася. І все це також дуже непросто…
Тому лікарі
потребують найновіших матеріалів і католицьких коментарів до різних біоетичних
та медичних проблем, серед них – евтаназія. Коли ми єднаємося й ознайомлюємося
з досвідом своїх колег, зокрема іноземців, то можемо збагачуватися також і
новими знаннями.
Як
до вас потрапляють люди?
Через
священиків, які, знаючи про існування цієї лікарської спілки, скеровують до нас
людей. Особливо тих, які вже нікому й ніде, крім як у Церкві, не потрібні…
І ці люди приходять по допомогу – як моральну, так і духовну. У нашому
колі католицьких лікарів є фахівці різних спеціальностей, завдяки чому ми
можемо розділяти навантаження, координуватися, а також визначати, які саме
потреби в людини і яка допомога їй потрібна. Це стосується як великих, так і
маленьких пацієнтів.
Наші пацієнти
часто з тих, хто залишився сам на сам із хворобою, втомився від бюрократії,
черг та відсутності реальної вчасної помочі. Я звертаю увагу на те, як
проста увага з боку лікаря може не лише полегшити стан хворого, а й буквально
врятувати його життя – навіть від самогубства, учиненого через постійний біль
та безпомічність.
А
як Ви для себе визначаєте покликання лікаря?
Ставитися з
душею до своїх хворих, усвідомлювати, що перебуваєш у Божій присутності. Любити
те, що робиш, і діяти тільки з любові – інакше ніякої користі від того
всього не буде ані для лікаря, ані для пацієнта. Будувати зв’язок довіри, який
має існувати між лікарем і хворим. Тоді Бог через лікаря дає надію людині, а
через дії медиків виявляється Божа любов. І пацієнт може й сам
перемінитися, знайти шлях до Бога. Лікарі-християни також можуть і мають
євангелізувати пацієнтів та своїх колег, навіть просто повісивши ікону на стіну
свого кабінету…
Щиро
вдячні Вам за розмову й ділення своїм свідченням!
Координатор
спілки лікарів-католиків:
Людмила
ВИШИНСЬКА
Тел.: +38 (066) 5033380,
ел.адреса: DENTALIS@ukr.netФото:
Немає коментарів:
Дописати коментар