В основі християнства лежить не якась особлива мораль чи висока ідея, а реальна історична Подія – смерть і Воскресіння Ісуса з Назарета. Проживши своє життя у юдейській провінції Римської імперії, у закутку тогочасного цивілізованого світу, підступно схоплений серед ночі політичними й релігійними лідерами свого народу, ганебно розіп’ятий на хресті за мурами святого міста Єрусалима, Він був поспіхом похований у чужому гробі. Кінець? Ні. Лише початок великої перемоги Бога над смертю.
Коли жінки прийшли віддати пошану мертвому тілу Ісуса, то
не знайшли його в гробі. Усе було занадто
по-справжньому: тіло Ісуса зникло. І почалось!.. Спочатку жінки, потім
й інші учні, один за одним, приходили до спільноти апостолів з нечуваною
звісткою про те, що Ісус воскрес і вони бачили Його живого. Повірити в це було неможливо. Але єдиним, що було очевидним
для слухачів і не викликало ані найменших сумнівів, було те, що всі, які
свідчили про Воскресіння, самі були наче
воскреслими. Це були немовби нові люди! Кожен, хто приходив із такою новиною,
уже не міг поводитися по-старому. Зустріч
із Воскреслим цілковито перемінювала їх. У цих людей було щось таке,
чого не було в інших. У них була віра!
Отже, християнство розпочинається із зустрічі з воскреслим Христом: "Бо любов до Христа спонукує в
нас цю думку: коли один умер за всіх, то всі вмерли. А Він умер за всіх,
щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для Того, хто за них умер і
воскрес" (2 Кор 5, 14‑15).
Воскресіння Ісуса дивним і незбагненним чином заторкує
також і всіх нас, воно не залишає нас байдужими. Воскресіння Ісуса є подією,
яка сталася не лише з самим Ісусом – вона докорінно змінила апостолів.
Після Воскресіння ми бачимо їх переміненими, зовсім новими людьми. У такому
контексті стає зрозумілим, що вірити –
це поєднатися з Ісусом у Його смерті й Воскресінні; померти з Ісусом для
гріха, щоби жити з Ним новим життям.
У Таїнстві
Хрещення – Воскресіння
Воскресіння Ісуса Христа – це перемога над дияволом,
гріхом і смертю, проте це не абстрактна й міфічна перемога, а реальна та
справжня перемога над нашим гріхом і нашою смертю. І ми стаємо
учасниками цієї перемоги через віру та Хрещення. І саме в Таїнстві
Хрещення істинно реалізуються смерть і Воскресіння Христа як Його смерть за нас і Його Воскресіння за нас. Отож ідеться й про нашу смерть у Христі та наше в Ньому воскресіння, як це
підкреслював о. Олександр Шмеман у творі "Водою и Духом".
Хрещення насамперед є участю
у смерті й Воскресінні Христа. У Хрещенні помирає стара гріховна
людина та постає нова і свята. Хрещення є основою і джерелом усього християнського
життя. Бути християнином – це перебувати у благодаті Хрещення, жити життям воскреслого Христа, з яким
ми поєдналися у Хрещенні. Хрещення не є відірваною від життя подією нашого
минулого; воно є щоденним вбранням християнина: "Бо ви, що у Христа христилися,
у Христа одягнулися" (Гал 3, 27).
У ранній Церкві Хрещенню передував довгий період
випробування й підготовки, який називався "катехуменат" – від
грецького слова "катехео", що означає "усно наставляти,
повчати". А саме Хрещення звершувалося не осібно й у будь-який час,
як у наші дні, а винятково на Пасху й над великою кількістю катехуменів, тобто
тих, що проходили підготовку до Таїнства. Неподалік від храмів зазвичай
будували великі "баптистерії", тобто хрестильні – від грецького
слова "баптідзо", що означає "занурення, омиття". Хрещення
відбувалося Пасхальної ночі в присутності всієї церковної спільноти. Це була
урочиста Літургія. Після купелі охрещені отримували свічки, вбиралися у білий
одяг, що знаменував нове життя, і в
супроводі всієї спільноти прямували від баптистерію до храму для Пасхальної
Євхаристії.
У літургійному житті Східної Церкви сліди такої практики ми
знаходимо в обході навколо храму зі
свічками Пасхальної ночі перед Великодньою утренею. У цьому обряді ми
повторюємо шлях, який проходили колись новоохрещені. Також і спів на Літургії:
"Всі ви, що в Христа христилися, в Христа зодягнулися", –
замість звичного гімну Трисвятого вказує нам на хрещальний характер Пасхи. А в каноні Пасхи на утрені є прямий
натяк на Пасхальне Хрещення, у якому ми поєднуємося з Христом розп’ятим і
воскреслим: "Вчора нас поховано з Тобою, Христе; встаємо сьогодні з Тобою
воскреслим, бо вчора нас з Тобою розп’ято. Тож і нас прослав, Спасе, у Царстві
своїм" (із канону утрені).
Пасха Ісуса Христа є також нашою Пасхою. Справжнє святкування означає участь у події, яку ми святкуємо.
Святкувати Пасху – означає з’єднатися з Ісусом, перейти з Ним від смерті до життя, від землі до неба, від гріха до
свободи дітей Божих. Свято Пасхи є для нас спомином й актуалізацією нашого
Хрещення. Святкування Пасхи є новим осягненням і здобутком того, що колись
відбулося з нами у Хрещенні.
Братська
могила?..
"Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і
тим, що в гробах, життя дарував!"
Святе Письмо навчає, що є смерть фізична і є смерть духовна. Про фізичну смерть
Ісус говорить нам у Євангелії такі слова: "Не бійтесь тих, що убивають тіло, а потім більш нічого
заподіяти не можуть" (Лк 12, 4).
Люди ж зазвичай бояться саме фізичної смерті, забуваючи,
що справжня смерть, якої слід боятися, – це гріх, тобто відділення душі від
Бога, як навчає апостол, "заплата за гріх – смерть" (Рим 6, 23).
Тому Господь одразу додає: "Я покажу вам, кого треба боятись: бійтеся
того, що, вбивши, має владу вкинути в
пекло" (Лк 12, 5). А Хто має цю владу? Тільки один Бог,
Суддя живих і мертвих.
Отож ми бачимо, що справжня смерть – це смерть
духовна, тобто вічне засудження, а життя без Бога – це справжня могила.
Але ми говоримо не лише про відверте безбожництво й скандальні публічні гріхи.
Часто люди зовнішньо "наближаються до Бога", але своїми думками,
своїми бажаннями, своїми цінностями вони насправді далекі від Нього. Така
людина носить у своєму серці духовну смерть і вже за життя перебуває в могилі.
Ісус каже, що це "лицеміри, що схожі на гроби побілені, які зверху гарними здаються, а всередині повні кісток мертвих і
всякої нечисті" (Мт 23, 27).
Грубість, цинізм і самозакоханість, хвалькуватість і
зарозумілість, непрощення, осуд та власна вигода, невірність, жадібність і
грошолюбство, лицемірство й мертва, фальшива релігійність… Таким чином світ непомітно
перетворюється на суцільну гробницю, бо "хто не любить, той у смерті
перебуває" (1 Йн 3, 14б). Христос спустився в нашу "братську
могилу", щоби вивести нас на волю, до життя. Ісус сам сходить у могилу,
щоби власною рукою всіх нас вивести з наших гробів. Він воскрес, аби дати
кожному надію.
Переображуючи
марноту
Воскресле тіло Ісуса для нашого світу – як дріжджі
для тіста. Як маленька часточка дріжджів розпушує все тісто, так воскреслий
Христос переображує ввесь світ,
"і всіх, і все". На перешкоді можуть стати тільки наші впертість і
невір’я. Воскреслий приходить до нас із миром та прощенням. Він не осуджує, а
перемінює. Христос може навіть найбільш розтрачене і змарноване життя
обдарувати новою молодістю – нев’янучою,
енергійною і красивою.
Воскреслий прагне заповнити незглибиме єство кожної
людини такою Любов’ю, після якої не потрібно більше заповнювати оту нестерпну
порожнечу дешевим марнославством, різними маніпуляціями та безкінечною гонитвою
за матеріальними ідолами, які висмоктують із душі весь мир і не приносять щастя.
Тільки після зустрічі з Любов’ю, яка
засяяла із запечатаного гробу, перестаєш гратися в любов. Тільки Любов проганяє
страх. Тільки Любов є сильнішою від смерті. Вона і нас спасе та виведе з могили.
Тож вийдімо їй назустріч, як новоохрещені.с. Березово на Закарпатті
На фото: "Ранок Воскресіння". Картина роботи Джеймса Мартіна ТІ, (США)
Немає коментарів:
Дописати коментар