Перехід від смерті до життя

В основі християнства лежить не якась особлива мораль чи висока ідея, а реальна історична Подія – смерть і Воскресіння Ісуса з Назарета. Проживши своє життя у юдейській провінції Римської імперії, у закутку тогочасного цивілізованого світу, підступно схоплений серед ночі політичними й релігійними лідерами свого народу, ганебно розіп’ятий на хресті за мурами святого міста Єрусалима, Він був поспіхом похований у чужому гробі. Кінець? Ні. Лише початок великої перемоги Бога над смертю.

Коли жінки прийшли віддати пошану мертвому тілу Ісуса, то не знайшли його в гробі. Усе було занадто по-справжньому: тіло Ісуса зникло. І почалось!.. Спочатку жінки, потім й інші учні, один за одним, приходили до спільноти апостолів з нечуваною звісткою про те, що Ісус воскрес і вони бачили Його живого. Повірити в це було неможливо. Але єдиним, що було очевидним для слухачів і не викликало ані найменших сумнівів, було те, що всі, які свідчили про Воскресіння, самі були наче воскреслими. Це були немовби нові люди! Кожен, хто приходив із такою новиною, уже не міг поводитися по-старому. Зустріч із Воскреслим цілковито перемінювала їх. У цих людей було щось таке, чого не було в інших. У них була віра!

"Ми зможемо!"

"Приїхав у гості на Донбас… Так і лишився!" – з усмішкою каже Василь ІВАНЮК, греко-католицький священик, який уже 23 роки як обрав степи й терикони після рідного західноукраїнського простору. Священик, капелан війська, директор місцевого "Карітасу"… І просто чоловік, який полюбив Донбас.

Священик Василь Іванюк живе за 50 км від міста Краматорська, куди зі свого села їздить щодня. Це територія, підконтрольна Україні, але від зони обстрілів звідси – майже рукою подати, 80 км. Та почалася ця історія навесні 1992 року зовсім не з війни… "Початок місійної праці – це як перше кохання! Не забувається…" – з теплотою в голосі каже мій співрозмовник.

"Чого тобі бракує?.."

На зорі незалежності молодий спеціаліст лісгоспу Василь Іванюк зі Львівщини приїхав у відпустку відвідати товариша – греко-католицького священика, який уже тоді служив на Донеччині. І… залишився. Побачив потреби і можливості, працю трьох місцевих священиків; знав, що буде важко. "Чи то було покликання, чи то сам побіг… Не знаю!" – резюмує, усміхаючись. Але відразу написав листа додому молодій дружині: а як вона дивиться на те, щоби він отак раптом став священиком? І отримав її згоду! Через прості два листи Бог змінив життя молодого подружжя.

Світлих свят Христового Воскресіння!

Дорогі читачі, щиро вітаємо вас з нагоди Пасхальних свят, приготування до яких вже триває в наших серцях і домівках. Бажаємо Божого натхнення, миру та добра, щоби скоро ми всі з радістю могли сказати одне одному: Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Засмучені будуть утішені

о. Патрик Оліх OFM


Блаженство засмучених, подібно як і вбогих, поєднане зі старозавітним євангелістом Ісаєю, який пророкував про завершення їхнього гідного жалю стану (див. Іс 61, 1 3). Засмучені, разом з убогими та спраглими, становлять одну групу людей, хто відчує на собі прихід Бога. Але як і в разі попередніх категорій блаженних, засмученість, про яку говорить Ісус, становить не пасивний стан тих, кого щось засмучує у житті.

Дві сльозинки

"Католицький Вісник" № 6, 2015 присвячений блаженству засмучених - тих, які будуть утішені. Це роздуми на перехресті віри і повсякдення, біблійні історії та розповіді наших сучасників. Ми поговоримо про блаженну засмученість – і нездоровий сум; про те, як біль бідної вдови стає радістю нареченої; про життя з чистого аркуша вимушених переселенців... А для початку - роздуми шеф-редактора "КВ" про те, що сльози бувають різні.

Олексій Браславець

Тема сліз і оплакування – це тема нинішнього сила "КВ". Блаженні засмучені – ті, хто плачуть. Це що ж значить? Що треба вміти плакати. Але хіба не вчили нас у дитинстві, що плакати – не можна? Мовляв, сильні люди не плачуть? Але як же ж такі установки деформують уявлення про реальний стан речей!.. Бо сцени з плачами – такі різні.