Засмучені будуть утішені

о. Патрик Оліх OFM


Блаженство засмучених, подібно як і вбогих, поєднане зі старозавітним євангелістом Ісаєю, який пророкував про завершення їхнього гідного жалю стану (див. Іс 61, 1 3). Засмучені, разом з убогими та спраглими, становлять одну групу людей, хто відчує на собі прихід Бога. Але як і в разі попередніх категорій блаженних, засмученість, про яку говорить Ісус, становить не пасивний стан тих, кого щось засмучує у житті.

Дві сльозинки

"Католицький Вісник" № 6, 2015 присвячений блаженству засмучених - тих, які будуть утішені. Це роздуми на перехресті віри і повсякдення, біблійні історії та розповіді наших сучасників. Ми поговоримо про блаженну засмученість – і нездоровий сум; про те, як біль бідної вдови стає радістю нареченої; про життя з чистого аркуша вимушених переселенців... А для початку - роздуми шеф-редактора "КВ" про те, що сльози бувають різні.

Олексій Браславець

Тема сліз і оплакування – це тема нинішнього сила "КВ". Блаженні засмучені – ті, хто плачуть. Це що ж значить? Що треба вміти плакати. Але хіба не вчили нас у дитинстві, що плакати – не можна? Мовляв, сильні люди не плачуть? Але як же ж такі установки деформують уявлення про реальний стан речей!.. Бо сцени з плачами – такі різні.

"Католицький Вісник" №3 (600), анонс ювілейного номеру

Ювілейний, 600-ий номер "Католицького Вісника" (правонаступника "Парафіяльної Газети") присвячений тому, як маємо в реальному житті реалізовувати Христові Блаженства - і першою розглядається тема "Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне."

У випуску ви знайдете історії про блаженних і неблаженних, а також біблійні замальовки про те, як нам, сучасним людям, жити нині Христовими Заповідями. Оновлений "Вісник" зацікавить новими рубриками ("Біблійні герої", "Книжкова полиця" і т. д.) та новим способом подання матеріалу.

І чому ці слабаки такі живучі?

Авторська колонка Олексія Браславця до "Католицького Вісника" №3 (600), 2015

Погляньмо на систему наших життєвих пріоритетів. На що ми орієнтовані? На успіх? На лідерство? На першість? Схоже, сучасний світ знайшов ту вдалу формулу, на яку ми готові летіти, як метелики на мерехтливе сяйво свічки. Хоча про що я – чому це сучасний світ? Вже античні гасла висували майже такі критерії "Citius. Altius. Fortius – Швидше. Вище. Сильніше". Мовляв, той достойний кращої долі, хто відповідає цим критеріям. Мовляв, ласкаво просимо до нашого вишколу, де ми виховаємо з вас бігунів, атлетів, стрибунів, успішних лідерів і форвардів. А якщо вас то не цікавить – то, мовляв, і залишайтеся собі на здоров'я слабаками. Саме тому в античному світі до християн і ставилися, як до слабаків – бо в них не було "Citius-Altius-Fortius". І за всіма зовнішніми ознаками вони були схожі на слабаків. І як такі мали дуже швидко зійти і сцени історії людства – бо ж хто вони такі на тлі величі імперій і царів, полісів і консулів, Римів і Цезарів? Слабаки. Жодних лідерських якостей. Жодного прагнення земних успіхів. Ясна справа – слабаки.

Проте – о, якими несподіваними бувають віражі історії!

Розмова в стилі блюз

Авторська колонка Олексія Браславця до "Католицького Вісника" № 2, 2015. Тема номера – "Люби ближнього твого, як себе самого".

Добривечір. Буває, ти питаєш у мене поради – особливо у найважчі хвилини життя. Нас тут небагато – ти, я і Джо Кокер. Останній з нас, на жаль, тільки у запису: він помер кілька тижнів тому, а запис лишився. Ну що ж, здається, ми дійшли до того моменту, коли я і Джо Кокер маємо сказати тобі: поплач. Це дуже доречно зараз, коли майже ніхто тебе не бачить. Cry Me a River – "Виплач мені цілі ріки", – Джо співає цей старий блюз. Мені здається, це найрозумніша й найдоречніша справа зараз: виплакати з себе ці ріки болю.

Чому ти плачеш? "Ти кажеш тепер, що ти самотній, ти плачеш усю цю довгу ніч", – неначе підказує старий блюз. А й правда, чи твоя проблема не в тому, що всі, кого ти вважав ближнім, покинули тебе? Тоді – Cry Me a River.

До речі, чому ти вважаєш, що твій ближній – це лише той, хто має тебе любити й завжди дослухатися до тебе?