ГІСТЬ?

Продовжуємо публікацію записів з інтернет-щоденника deovolenteexanimo.blogspot.com Апостольського нунція в Україні, Його Високопреосвященства Томаса Едварда Ґалліксона. Архієпископ Томас перебуває на дипломатичній службі Святому Престолу вже понад 28 років, а 21 травня виповнилося два роки відтоді, як Бенедикт ХVI призначив його нунцієм в Україні

Після довгого відпочинку я продовжив вчитуватись у "Град Божий" св. Августина та натрапив на його роздуми про те, що Каїн, чию жертву Бог відкинув, був засновником граду земного, а Авель, праведний чоловік, та Сет після нього були лише тимчасовими його жителями на шляху до граду Божого. Важко жити на землі, не шукаючи постійного помешкання та не прагнучи різних благ цивілізації, хоча ми свято віримо, що наше місце – поруч із Богом. Так, на мою думку, більшість наших прагнень належать до граду земного, і це, безумовно, є проблемою.

Немає сумніву, що саме з цієї причини будь-які наші жертви неприйнятні, як і жертва Каїна, бо вони для нас, які йдемо в неправильному напрямку та керуємося хибними намірами, мають менше значення, ніж земні речі, до яких ми прив’язані. Ми, як і Каїн, хапаємося за те, що маємо тут і зараз… Сподіваюся, що святому Августинові мій аналіз не видається занадто нудним.

Прикро, та здається, що наші серця більше прикипіли до граду земного та матеріальних, а не духовних цінностей. Окрім того, що через розпоряджання матеріальними благами ми, батьки, показуємо нашу любов дітям чи в подружжі – своєму чоловіку або дружині, у сучасному світі ми особливо часто на перше місце ставимо матеріальні речі, які насправді неважливі й часто витісняють покликання від Бога до подружнього життя чи навіть бажання спробувати створити сім’ю, заперечуючи через дію або бездіяльність цю невід’ємну частину Таїнства Шлюбу.

Книга Товита заснована на вченні про сім’ю, важливість милостині та інших речей (наприклад, поховання покійників), та наголошує на особливій важливості справ тілесного милосердя. І так воно й має бути: потрібно покинути Ніневію, град земний. Тут ми не можемо жити вічно. Ми змушені покинути цей світ, але більшість із нас приймають це покликання, пручаючись та голосячи. Ніневію, величне місто пророка Йони, Содом та Гоморру, потрібно покинути. Вони не пропонують нічого, що приносить мир, а лише матеріальні блага навколишнім на заздрість.

Я пам’ятаю, як багато років тому, точно більше двадцяти, мати захотіла повісити в будинку на стіні картину старого млина в Клондайку, який був недалеко від її ферми в селі на північному заході штату Айова. Млин усього-на-всього нагадував їй чудові моменти з її дитинства. Я не знаю, чи в ньому виробляли борошно, чи ж у ньому була пилорама та чи взагалі він був у робочому стані за стільки років; проте для мами, здавалося, важливим був тільки млин, на фоні якого стелився ставок, куди вона ще маленькою дівчинкою ходила з батьком ловити бичків. Це – світла згадка про життя на фермі, просте життя, яке дехто сьогодні може назвати бідуванням; це спогади про радість, викликану великою кількістю любові, як ставалось і через згадку про ляльку, що одного разу зникла, повернувшись тільки на Різдво в новісінькій сукні та капелюшку ручної роботи. Цього досить для тимчасового жителя.

Сім’ї не вибирають бідність, але ми, безумовно, можемо обрати життя тимчасових, а не постійних, закорінених та легковажних жителів земного граду. Йов, попри свої великі муки, найкраще висловив наше покликання, кажучи, що наш Бог – Господь, який усе дає і забирає. Нехай Господнє ім’я буде благословенне!

Томас Е. Ґалліксон,

8 травня 2013 р.