Вас вітає "КВ"!

Слава Ісусу Христу!
Ви завітали на блог (інтернет-щоденник) двотижневика "Католицький Вісник". Тут відображаються найцікавіші публікації з наших архівних випусків.
Якщо ви хочете ознайомитися з оригіналом - свіжим "КВ"-2015 (безкоштовно!), або передплатити видання, напишіть на katol.visnyk@gmail.com або заповніть форму ліворуч.

Звертаємо Вашу увагу: передрук матеріалів вітається за умови активного гіперпосилання на джерело.

Цікавого перегляду!

понеділок, 3 грудня 2012 р.

КИМ Є МОНАХ?


Як, де і коли зародилася форма спільнотного життя, про яку йдеться в Декреті ІІ Ватиканського Собору Perfectae Caritatis, і ким є монах? Про це говоримо з отцем-домініканцем Маріушем Возняком ОР, директором видавництва "Кайрос", викладачем патрології в Інституті св. Томи Аквінського.



Отче, скажіть, ким є монах?

Одному отцеві-пустельнику теж колись поставили таке питання. І він відповів: це той, хто ціле своє життя шукає відповіді на питання: «Ким є монах?». Це важливе питання лежить у сфері теології та цілої екзистенції людини.

Як, де і коли зародилося чернецтво?

Феномен християнського монашого життя закорінений у вченні Христа й апостолів, а також у вченні ранніх Отців Церкви. Його розквіт припадає на IV ст. і має досить складну історію. Про зародження чернецтва є свідчення ще з апостольських часів. Євангелія та Послання містять згадки про бажану безшлюбність заради Царства Небесного (пор. Мт 19, 12), досконалу вбогість (пор. Мт 19, 21), конкретні вказівки щодо життя дів (1 Кор 7, 25-40). Можемо вивчити і спадщину Отців Церкви. У своїх творах св. Климент, Папа, говорить про аскетів, які дотримуються обітниці чистоти, та повчає їх, щоб уникали пихи. Святий Ігнатій Антіохійський дає конкретні вказівки вдовам й аскетам, а св. Кипріан пише трактат "Про спосіб життя дів", визнаний безцінним скарбом Церкви. Усе це показує, що вже в структурі первісної Церкви були групи, які прагнули жити специфічною формою спільнотного життя, і що пізніше вони дістали схвалення церковної ієрархії.
Важливими осередками чернецтва стали Єгипет, Палестина, Сирія, Каппадокія (сучасна Туреччина). Саме з цими країнами пов’язані важливі постаті монастицизму: св. Антоній Пустельник, Пахомій, Макарій Єгипетський, св. Василій Великий та інші.
Церква постійно розпізнавала певні харизми, так би мовити, напрями служіння Богу і людям. Так формувалися різні способи спільного прямування до Царства Божого. З часом чітко виділилися два напрями: апостольський, більш відкритий, та більш закритий – споглядальний.
Закритий напрям обрав св. Бенедикт (†547). Для нього монастир – місце на кшталт спільного пустельництва. Це Господня школа, у якій життя зосереджене на Євхаристії, довгій співаній молитві псалмами та фізичній праці. 817 року Синод в Ахені обрав Правило св. Бенедикта за взірець чернечого життя для всього західного світу.

Східне монашество відзначається більшою відстороненістю від світу…

Апостольський напрям сформувався на Заході з практичних потреб. Біля єпископа поступово виникали групи чоловіків, переважно священиків, які допомагали йому виконувати єпископське служіння. Для них єпископ писав Правило, точніше – збірку нарисів або правових окреслень, які мали їм допомогти провадити спільнотне життя. Саме таким було Правило (Устав) св. Августина (†430), написане для регулярних каноніків, які, живучи спільнотою в монастирі, допомагали йому в душпастирській праці. Крім цього, для св. Августина важливою була моральна та інтелектуальна підготовка членів такої спільноти. Тому монастир, у його розумінні, – це дім спільної молитви, навчання та фізичної праці, з якої жила спільнота.
Поза тим, були різноманітні спільноти, що жили за іншими, менш відомими уставами. IV Латеранський Собор (1215) заборонив створення нових уставів. Останнім був затверджений Устав св. Франциска, а вже св. Домінік для цілей своєї апостольської спільноти обрав Правило св. Августина.

Чому в Західній Церкві є таке розмаїття монаших спільнот?



Фактично до самого XVI ст. всі форми спільнотного життя орієнтувалися на певний порядок, відображений в уставах. Звідси маємо слово "орден" (від ordo – лат. "порядок"), яке зустрічається в латинських назвах згромаджень, наприклад: OSB – Ordo Sancti Benedicti, Орден св.Бенедикта; OP – Ordo Praedicatorum, Орден проповідників; OFM – Ordo Fratrum Minorum, Орден братів менших тощо.
За часів реформації з’являється нова форма спільнотного життя, що переносить акцент із самої форми монашого життя на завдання, яке стоїть перед спільнотою. Це теж відображено в латинських назвах: SJ – Societas Jesu, Товариство Ісуса, створене задля поширення й захисту католицької віри; SDB – Salesiani Don Bosco – Салезіани Дона Боско, для праці з молоддю; SVD – Societas Verbi Divini – Згромадження Божого Слова, або вербісти, місійне згромадження. Тому в Західній Церкві маємо таке розмаїття чернечих згромаджень.
На християнському Сході всі монастирі становлять собою одиниці sui iuris, тобто вони є незалежні та автономні. Вони базуються на Правилі св. Василія Великого й типіконі – інтерпретації Правила, яка дала змогу братам обирати більш закритий спосіб життя або більш відкритий – для апостольської та благодійної праці.
Найвідоміші східні спільноти – це студити, які постали внаслідок реформи св. Теодора Студита, що відбулась у VIII ст. в монастирі Студіон у Константинополі (діють у Греко-Католицькій Церкві від XIX століття). А ще – василіани, які живуть за Правилом св. Василія Великого.

Членів усіх перелічених Вами спільнот вирізняє наявність габіту. Чим тоді є безгабітові згромадження? Чи вони також є монашими спільнотами?

Існує старе прислів’я: не габіт робить монахом. Чернече життя несе в собі цілком певні цінності: аскеза – праця над собою, реальний дух самозречення, вбогість. І справа полягає в тому, щоб дати цим цінностям так сформувати себе внутрішньо, аби залишатися монахом незалежно від того, чи я в габіті, чи ні. В Україні існує чимало безгабітових згромаджень: гоноратки, серцянки, сестри від Ангелів… Вони постали завдяки геніальній ідеї капуцина Гонората Козьмінського (1829–1916) в ті часи, коли католицьке чернече життя на території царської Росії було заборонене. Завдяки цьому євангелізація в різних середовищах, навіть ворожих Церкві, лишалася можливою. Власне, суть чернечого життя не в тому, чи я в габіті, чи ні, а в тому, наскільки я вірний євангельським обітницям та як намагаюся відповісти на питання: «Ким є монах?».

Інтерв’ю провела
Вікторія СЕМЕНОВА



"КВ" в електронному форматі
Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6
І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/


Немає коментарів:

Дописати коментар