Ми не маємо в
Євангелії опису того моменту, коли Господь перейшов від стану смерті до нового життя,
та саме цей момент великі митці не раз обирали для своїх творів.
Постать Христа –
центральна в композиції. Його фігура випростана, рух поставлення ноги на гроб –
що символізує поконання смерті – вже звершений. На тіло Спасителя накинуто
саван, однак правий бік оголений, відкривається кривава рана від спису. Художник немов
робить Христа вічним, поєднуючи
мотиви як смерті – голі
дерева та пейзажі ліворуч, так і життя – в буянні зелені праворуч.
Гроб, що заповнює
собою всю нижню частину фрески, це – ніби мур, що відділяє нас від таємниці
життя та смерті, зображеної у верхній частині. Цей кордон перетинає лише стопа
Христа та його хоругва (символ перемоги), встромлена з боку сплячих фігур
стражників. Ймовірно, що обличчя одного з них – того, який спирається на хоругву
– автопортрет художника.
Внизу праворуч
бачимо камінь. Може, це підпис автора, чиє ім’я походить від слова "камінь"?
А може, одвічний "наріжний камінь": "ви більше не чужинці і не
приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі, побудовані на підвалині
апостолів і пророків, де наріжним каменем – сам Ісус Христос". (Еф 2,
19-20).
(1460/1464), фреска, 225х200 см, Сан-Сеполькро, Тоскана, Італія.
Немає коментарів:
Дописати коментар