"Не позволяй душе лениться! Душа обязана
трудиться!" Чули з дитинства, але чи задумувалися над тим, що це означає насправді?
Що таке лінива душа? Про що йдеться? І чому авторка цього матеріалу почала
статтю зі згадки про лінощі, якщо тема номеру – відпочинок? Питань справді
багато, але давайте спочатку…
Всі ми знаємо, що "На початку Бог створив
небо й землю" (Бут.1;1). Далі Він творив світ, аж доки на шостий день
увечері не побачив Бог "усе, що створив: і воно було дуже добре. І був вечір
і був ранок – день шостий" (Бут.1;31). А сьомий день був присвячений
відпочинку: "І благословив Бог сьомий день і освятив його; того бо дня
спочив Бог від усього свого діла, що, творячи, зробив був" (Бут.2;3). Це
всі ми знаємо, і, здається, не варто зайвий раз повторювати. Можливо й так, а
от певні акценти все ж таки варто розставити.
Перш за все, хотілося би звернути увагу на
момент творіння. Бог робив, здавалося би, звичайні, буденні речі, ну там землю,
чи світло – звичайна справа. Ми не уявляємо себе без землі, повітря, світла – навіть
коли його немає, ми знаємо, що воно десь є. Цю роботу Бог робив творчо, бо
робив це вперше, а передусім тому, що Він – Творець, отже не може підходити буденно
до найбуденніших у нашому розумінні справ. Людину ж було створено за образом і
подобою Божою, а тому людина самим фактом свого існування покликана творити.
Навіть у будь-якій рутинній роботі має бути присутній акт творення, творчості.
Не забуваймо, що творити може (має) кожний.
Свого часу романтичні філософи і поети егоцентрично привласнили собі право на
творчість і особливий діалог з Богом, проголосивши вищість деміурга над юрбою,
звичайними людьми. У своєму індивідуалізмі, що він почасти межував з егоїзмом,
вони забули, що Господь Бог створив всесвіт і є Творцем для всіх і кожного, а
не лише для касти обраних. А Ісус, своєю чергою, прийшов урятувати все людство.
Тих, які Йому довіряться і підуть за ним, а не тих, які краще співають чи малюють.
І Бог любить нас всіх однаково: і талановитих, і працелюбних, і того, хто не
спішить розкривати свої таланти, і того, хто з якихось причин їх закопав і
закинув лопату, аби не відкопати, бодай ненароком.
Бог нас любить такими, як ми є, от тільки як
ми сприймаємо цю любов? Наскільки зрілою є наша любов до Господа? Часом навіть
дорослі люди є схильні вбачати у Божій любові вседозволеність, плутаючи її з
прощенням. І поводяться, наче діти, що їх батьки залишили без нагляду. Але ж
Бог завжди присутній з нами і завжди бачить, коли ми маємо сили дійти до кухні,
а не маємо сили дійти до церкви.
Душа повинна трудитися. Саме творчість – є
складовою цього щоденного труда. От тільки цей труд не варто сприймати як щось
обтяжливе. "За те, що ти послухав голос своєї жінки і їв з дерева, з якого
я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з
неї по всі дні життя твого" (Бут.4;17). Не чоловік проклятий, а земля!
Чоловік має лише довіку працювати на ній. Проте відпочинок сьомого дня ніхто не
відміняв!
Мені здається, що у нас склалося якесь
викривлене розуміння відпочинку – зрештою, як і праці, оскільки праця
сприймається як кара. Так історично склалося. У свідомості людей покаранням є або
каторга, або концтабір, або... суботник врешті-решт. Не радість праці, а праця
з примусу. Людина працює не тому, що їй подобається її робота, не тому, що вона
її любить, не тому, що вона творить, навіть якщо цієї миті саме мете вулицю, тобто
наводить лад і робить світ кращим! А робить, бо її змушують працювати: родина,
суспільство, голод тощо. Звісно, з таким ставленням до праці виробилося
відповідне ставлення і до відпочинку.
Відпочинок сприймається як нічого-не-роблення!
Щоб нічого не робити, сидіти перед телевізором і пити пиво/лузати насіння. У
сучасний фольклор майже увійшли наші туристи, які їдуть на відпочинок до Єгипту
чи Туреччини в готель із системою "все включено", де за 10-14 днів
свого "відпочинку" примудряються жодного разу не вийти за територію
готелю, проводячи час між своїм номером, рестораном і басейном, звісно, зі
склянкою в руках. Не всі навіть до пляжу доходять – басейн же є! Це свідчить і
про рівень культури, і про потреби – фізичні і душевні. Зрештою, те як людина
працює, відбивається і на тому, як вона відпочиває. Якщо до праці підходити
творчо, то і до відпочинку тим паче треба ставитися як до творчості. І найважливіше
– відпустка може бути від роботи, офісу, колег, друзів, родини врешті-решт. Але
вона не може бути відпусткою від Бога! Господь завжди з нами, від Нього не
сховаєшся, та й яка потреба у цьому?
Це я ось до чого: чи багато хто з нас,
католиків в Україні… добре, християн України, плануючи відпустку, замислюється
над тим, чи буде можливість протягом відпочинку брати участь в Літургії.
Святкувати у спільноті Євхаристію. Чи маємо у цьому потребу? Чи думаємо про
дитячі недільні служби. Зрештою, у дитини виховується таке саме ставлення –
протягом року ми щонеділі ходили до храму, аж ось канікули і цілих три місяці
весь час чи то на пляжі, чи у горах, чи ..., чи... Одне слово – де завгодно, а
відвідини храму почнуться разом зі школою, з вересня.
Не будемо забувати, що ставлення до таких
світоглядних максим закладається у дитинстві, тому батькам варто звернути увагу
на планування дитячого відпочинку, бо що у дитинстві посієш, те у зрілості
пожнеш. Я не є прихильницею того, щоб всі негаразди – і економічні, і тим паче
морально-етичні списувати на роки комунізму, і за ці роки нас відучили ходити
до церкви. Вже двадцять років живемо без... І цей стан у багатьох випадках є
саме станом без... Ніби загубилися у "безчасі". Старі правила відійшли,
нових не набули. Пригадується, що у моїх американських друзів, навіть тих, хто
декларував себе атеїстом, ніколи не викликало подиву питання – куди піти у
неділю до храму? Натомість, мої київські друзі здебільшого крутять пальцем біля
скроні, коли я пропоную зустрітися після того, як я схожу на недільну службу.
Іронія долі – вони вважають себе християнами, і храми у нас будуються чи не наввипередки
з елітним житлом, невідомо на чию кишеню розрахованим.
Про фінанси. Добрий відпочинок – не завжди
дорогий відпочинок. Звісно, хочеться себе і близьких потішити, але на дворі
криза і сутужно. Добре, якщо хтось має можливість дозволити собі паломництво до
Святої Землі, відвідини Ватикану чи гори Афон. Якщо ні, то варто озирнутися
навколо. В Україні є низка санктуаріїв, гідних уваги. Є сестринські
згромадження, які організовують оази для дітей і допоможуть батькам поєднати
дитячий літній відпочинок з катехизацією, і зроблять це цікаво та весело.
Україна – древня країна з багатовіковою
історією. Тут багато пам’яток архітектури, музеїв, парків і заповідників. Як
давно востаннє ми відвідували музеї? А коли ходили у парк? А там влітку дають
концерти живої музики... А може, просто відвідати якогось самотнього родича чи
друга і розрадити душу у щирій бесіді. Це також буде відпочинком. Якщо не брати
до уваги новітні храми, які сьогодні будуються у двох архітектурних напрямках –
псевдо-готика і псевдо-візантика, то переважна більшість старих намолених
храмів України є архітектурними пам’ятками, де відпочиває і душа, і око. І з
малим бюджетом за наявності бажання можна організувати добрий відпочинок,
гармонійний і не позбавлений спілкуванням з Богом. Двері храму відкриті
щонеділі, незалежно від сезону. Бог не йде у відпустку від нас. Тому не
ображаймо й ми Його своїми вакаціями. Якщо будемо про це пам’ятати, то,
ймовірно, у вересні черги до конфесіоналу будуть коротші... Доброго відпочинку!
Зустрінемося за місяць!
Тетяна ДЗЯДЕВИЧ
При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар