ДУША НА ВІДПОЧИНКУ?

"Не позволяй душе лениться! Душа обязана трудиться!" Чули з дитинства, але чи задумувалися над тим, що це означає насправді? Що таке лінива душа? Про що йдеться? І чому авторка цього матеріалу почала статтю зі згадки про лінощі, якщо тема номеру – відпочинок? Питань справді багато, але давайте спочатку…

Всі ми знаємо, що "На початку Бог створив небо й землю" (Бут.1;1). Далі Він творив світ, аж доки на шостий день увечері не побачив Бог "усе, що створив: і воно було дуже добре. І був вечір і був ранок – день шостий" (Бут.1;31). А сьомий день був присвячений відпочинку: "І благословив Бог сьомий день і освятив його; того бо дня спочив Бог від усього свого діла, що, творячи, зробив був" (Бут.2;3). Це всі ми знаємо, і, здається, не варто зайвий раз повторювати. Можливо й так, а от певні акценти все ж таки варто розставити.

Перш за все, хотілося би звернути увагу на момент творіння. Бог робив, здавалося би, звичайні, буденні речі, ну там землю, чи світло – звичайна справа. Ми не уявляємо себе без землі, повітря, світла – навіть коли його немає, ми знаємо, що воно десь є. Цю роботу Бог робив творчо, бо робив це вперше, а передусім тому, що Він – Творець, отже не може підходити буденно до найбуденніших у нашому розумінні справ. Людину ж було створено за образом і подобою Божою, а тому людина самим фактом свого існування покликана творити. Навіть у будь-якій рутинній роботі має бути присутній акт творення, творчості.

Не забуваймо, що творити може (має) кожний. Свого часу романтичні філософи і поети егоцентрично привласнили собі право на творчість і особливий діалог з Богом, проголосивши вищість деміурга над юрбою, звичайними людьми. У своєму індивідуалізмі, що він почасти межував з егоїзмом, вони забули, що Господь Бог створив всесвіт і є Творцем для всіх і кожного, а не лише для касти обраних. А Ісус, своєю чергою, прийшов урятувати все людство. Тих, які Йому довіряться і підуть за ним, а не тих, які краще співають чи малюють. І Бог любить нас всіх однаково: і талановитих, і працелюбних, і того, хто не спішить розкривати свої таланти, і того, хто з якихось причин їх закопав і закинув лопату, аби не відкопати, бодай ненароком.

Бог нас любить такими, як ми є, от тільки як ми сприймаємо цю любов? Наскільки зрілою є наша любов до Господа? Часом навіть дорослі люди є схильні вбачати у Божій любові вседозволеність, плутаючи її з прощенням. І поводяться, наче діти, що їх батьки залишили без нагляду. Але ж Бог завжди присутній з нами і завжди бачить, коли ми маємо сили дійти до кухні, а не маємо сили дійти до церкви.

Душа повинна трудитися. Саме творчість – є складовою цього щоденного труда. От тільки цей труд не варто сприймати як щось обтяжливе. "За те, що ти послухав голос своєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого" (Бут.4;17). Не чоловік проклятий, а земля! Чоловік має лише довіку працювати на ній. Проте відпочинок сьомого дня ніхто не відміняв!

Мені здається, що у нас склалося якесь викривлене розуміння відпочинку – зрештою, як і праці, оскільки праця сприймається як кара. Так історично склалося. У свідомості людей покаранням є або каторга, або концтабір, або... суботник врешті-решт. Не радість праці, а праця з примусу. Людина працює не тому, що їй подобається її робота, не тому, що вона її любить, не тому, що вона творить, навіть якщо цієї миті саме мете вулицю, тобто наводить лад і робить світ кращим! А робить, бо її змушують працювати: родина, суспільство, голод тощо. Звісно, з таким ставленням до праці виробилося відповідне ставлення і до відпочинку.

Відпочинок сприймається як нічого-не-роблення! Щоб нічого не робити, сидіти перед телевізором і пити пиво/лузати насіння. У сучасний фольклор майже увійшли наші туристи, які їдуть на відпочинок до Єгипту чи Туреччини в готель із системою "все включено", де за 10-14 днів свого "відпочинку" примудряються жодного разу не вийти за територію готелю, проводячи час між своїм номером, рестораном і басейном, звісно, зі склянкою в руках. Не всі навіть до пляжу доходять – басейн же є! Це свідчить і про рівень культури, і про потреби – фізичні і душевні. Зрештою, те як людина працює, відбивається і на тому, як вона відпочиває. Якщо до праці підходити творчо, то і до відпочинку тим паче треба ставитися як до творчості. І найважливіше – відпустка може бути від роботи, офісу, колег, друзів, родини врешті-решт. Але вона не може бути відпусткою від Бога! Господь завжди з нами, від Нього не сховаєшся, та й яка потреба у цьому?

Це я ось до чого: чи багато хто з нас, католиків в Україні… добре, християн України, плануючи відпустку, замислюється над тим, чи буде можливість протягом відпочинку брати участь в Літургії. Святкувати у спільноті Євхаристію. Чи маємо у цьому потребу? Чи думаємо про дитячі недільні служби. Зрештою, у дитини виховується таке саме ставлення – протягом року ми щонеділі ходили до храму, аж ось канікули і цілих три місяці весь час чи то на пляжі, чи у горах, чи ..., чи... Одне слово – де завгодно, а відвідини храму почнуться разом зі школою, з вересня.

Не будемо забувати, що ставлення до таких світоглядних максим закладається у дитинстві, тому батькам варто звернути увагу на планування дитячого відпочинку, бо що у дитинстві посієш, те у зрілості пожнеш. Я не є прихильницею того, щоб всі негаразди – і економічні, і тим паче морально-етичні списувати на роки комунізму, і за ці роки нас відучили ходити до церкви. Вже двадцять років живемо без... І цей стан у багатьох випадках є саме станом без... Ніби загубилися у "безчасі". Старі правила відійшли, нових не набули. Пригадується, що у моїх американських друзів, навіть тих, хто декларував себе атеїстом, ніколи не викликало подиву питання – куди піти у неділю до храму? Натомість, мої київські друзі здебільшого крутять пальцем біля скроні, коли я пропоную зустрітися після того, як я схожу на недільну службу. Іронія долі – вони вважають себе християнами, і храми у нас будуються чи не наввипередки з елітним житлом, невідомо на чию кишеню розрахованим.

Про фінанси. Добрий відпочинок – не завжди дорогий відпочинок. Звісно, хочеться себе і близьких потішити, але на дворі криза і сутужно. Добре, якщо хтось має можливість дозволити собі паломництво до Святої Землі, відвідини Ватикану чи гори Афон. Якщо ні, то варто озирнутися навколо. В Україні є низка санктуаріїв, гідних уваги. Є сестринські згромадження, які організовують оази для дітей і допоможуть батькам поєднати дитячий літній відпочинок з катехизацією, і зроблять це цікаво та весело.

Україна – древня країна з багатовіковою історією. Тут багато пам’яток архітектури, музеїв, парків і заповідників. Як давно востаннє ми відвідували музеї? А коли ходили у парк? А там влітку дають концерти живої музики... А може, просто відвідати якогось самотнього родича чи друга і розрадити душу у щирій бесіді. Це також буде відпочинком. Якщо не брати до уваги новітні храми, які сьогодні будуються у двох архітектурних напрямках – псевдо-готика і псевдо-візантика, то переважна більшість старих намолених храмів України є архітектурними пам’ятками, де відпочиває і душа, і око. І з малим бюджетом за наявності бажання можна організувати добрий відпочинок, гармонійний і не позбавлений спілкуванням з Богом. Двері храму відкриті щонеділі, незалежно від сезону. Бог не йде у відпустку від нас. Тому не ображаймо й ми Його своїми вакаціями. Якщо будемо про це пам’ятати, то, ймовірно, у вересні черги до конфесіоналу будуть коротші... Доброго відпочинку! Зустрінемося за місяць!

Тетяна ДЗЯДЕВИЧ

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/