Яким чином релігійна свобода як фундаментальне
право людини за своїм визначенням пов’язана з демократичною формою правління?
Зв’язок ґрунтується на самій природі релігійної свободи і має два виміри: "внутрішнє"
і "громадське" значення.
Внутрішнє значення може починатися з такого
пояснення: оскільки людина як особа від самого початку має здатність до
мислення і вибору, а також прагне правди і добра, то прагнення свободи, пошуки
істинного і справедливого і є підґрунтям людського блага. Первинне прагнення
істини і добра, що є основою, названою Йоаном Павлом ІІ "внутрішньою
свободою" людини, є об’єктом захисту того права людини, яке ми називаємо
релігійною свободою. Інакше кажучи, право на свободу віросповідання у
юридичному порядку проголошено засадничим моральним правом, що забезпечує
існування людської особистості у світі. У документах ІІ Ватиканського Собору зазначено:
"людська особа має право на релігійну свободу. А ця свобода є у тому, що
всі люди мають бути вільні від примусу, чи з боку одиниць, чи з боку
громадських спільнот і всякої людської влади, і то так, щоб у релігійних
справах ніхто ані не був змушений діяти проти власного сумління, ані не був
перешкоджуваний діяти по своїй совісті, і приватно, і публічно, особисто чи в
спілці з іншими, в належних межах" (Dignitatis Humanae, 2). Таким чином, релігійна свобода може бути визначена як фундаментальне
право людської особистості, оскільки саме вона кореспондує з фундаментальним
виміром, необхідним людині для існування у світі.
Це те, що стосується внутрішнього або
особистісного визначення релігійної свободи. Існує також і громадське значення.
Відповідно до вищезазначеного аналізу, релігійна свобода може бути визначена як
вирішальний аспект громадянського суспільства: релігійна свобода є головною
умовою для можливості структурування суспільства відповідно до врахування
людської гідності людей, які є його громадянами. Право на релігійну свободу, як
ми зазначили раніше, створює природний бар’єр між особою і державою, що є сутністю
справедливого суспільства. Держава не володіє всіма повноваженнями, і одна з
причин, чому ми підкреслюємо право на релігійну свободу, це факт, що держава
дає юридичне вираження факту, який є основою основ, священним привілеєм кожної
людської особи, де примус не може бути прийнятним.
У Gaudium et Spes (Радість і
надія) єпископи ІІ Ватиканського Собору описують сумління як "як тайник і святилище
людини, в якому вона перебуває сама з Богом, що промовляє в глибинах її душі".
Таке ствердження святості сумління не можна зрозуміти, послуговуючись
релятивістськими твердженнями типу "право на помилку", що ґрунтується
на індивідуалістичному підході, що людська особа має право думати все, що їй
заманеться, і чинити відповідно, просто тому, що це спало на думку. Вільна
людина сумління має зобов’язання дослухатися до "голосу Господа" –
голосу правди, який має відгукуватися у ній. Так Йоан Павло ІІ зазначає, що
діалог сумління – це завжди діалог "з Богом, творцем (природної моралі)
закону, споконвічного образу і остаточного кінця людини" (Veritatis Splendor, 58). Інакше кажучи, релігійна свобода не має нічого спільного з
епістемологічним скептицизмом чи індиферентністю (Dignitatis Humanae: Відповідно
до своєї гідності, всі люди – тому що вони особи, тобто наділені розумом і
свобіною волею, а тому й особистою відповідальністю, – самою своєю природою є
принукувані та й обов’язані моральною повинністю шукати правду, в першу чергу
ту, яка відноситься до релігії. І обов’язані також прийняти пізнану правду та й
ціле своє життя упорядковувати відповідно до вимог правди. А цього обов’язку
вони можуть не виповнити у спосіб відповідний власній природі, якщо не мають
душевної свободи, і водночас вільности від зовнішнього примусу. Отож право на
релігійну свободу не основується на суб’єктивних настроях особи, але на самій
її природі. Тому право на цю вільність залишається також за тими, хто не
виконує обов’язку шукати правду та її прийняти; і не вільно їм перешкоджати в
його вживанні, якщо зберігається справедливий публічний лад). Держава ж, проголошуючи "пріоритет" права на релігійну
свободу, також визнає свою власну неспроможність писати або редагувати сценарій
драматичного діалогу, що відбувається у святилищі людського сумління.
Як вчить ІІ Ватиканський Собор, право на
релігійну свободу містить вимогу до того "що всі люди повинні бути вільні
від примусу, чи з боку одиниць, чи з боку громадських спільнот і всякої
людської влади, і то так, щоб у релігійних справах ніхто ані не був змушений
поступати проти власної совісти, ані не був перешкоджуваний діяти по своїй
совісті, і приватно і публічно, особисто, чи в спілці з іншими, в належних
межах" (Dignitatis Humanae, 2). Ця вимога також допомагає визначенню розбіжностей
між суспільством і державою, що є засадничим для ліберального демократичного
проекту. Як ми побачили, і теорія, і практика демократії спирається на
розуміння того, що суспільство має пріоритет перед державою, і що держава існує
для того, щоб служити суспільству, а не навпаки. Соціальні інституції мають
логічний, історичний, і навіть онтологічний пріоритет перед урядовими
інституціями. Серед багатьох соціальних інституцій, які наголошують на своїй
пріоритетності, є також і релігійні – Християнська Церква.
Таким чином, суспільний вимір права на
релігійну свободу створює потужний бар’єр проти спокуси тоталітаризму, чи то
ленінізм, чи тиск натовпу. Головні права людини становлять основу для
демократичного суспільства – а не голосування, у тому сенсі, що їхня правда не
вимірюється згодою більшості. Демократична політика – це політика не лише
процедури; демократії є самостійними експериментами, де успіх досягається
завдяки поєднанню певних цнот і правил, з додаванням звичайних демократичних
процедур. Громадське значення права на релігійну свободу є одним із нагадувань
про це, незалежно від суспільної моди.
Джордж ВЕЙГЛЬ (Цит. за The Nature of religious Freedom// A
Free Society Reader. Principles for the New Millenium, Lexington
Документи ІІ Ватиканського Собору цитуються за
виданням: Документи Другого Ватиканського Собору, Львів, Свічадо, 1996.
Правопис видання збережено.
При передрукуванні
обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар