Вас вітає "КВ"!

Слава Ісусу Христу!
Ви завітали на блог (інтернет-щоденник) двотижневика "Католицький Вісник". Тут відображаються найцікавіші публікації з наших архівних випусків.
Якщо ви хочете ознайомитися з оригіналом - свіжим "КВ"-2015 (безкоштовно!), або передплатити видання, напишіть на katol.visnyk@gmail.com або заповніть форму ліворуч.

Звертаємо Вашу увагу: передрук матеріалів вітається за умови активного гіперпосилання на джерело.

Цікавого перегляду!

середу, 16 січня 2013 р.

ПРО ЦЕРКВУ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

Радість і надія, смуток і журба сучасних людей, передовсім убогих і пригноблених, є також радістю і надією, смутком і журбою Христових учнів; і немає нічого справді людського, що не знаходило б відгомону в їхніх серцях. Бо їхня спільнота складається з людей, згромаджених у Христі, які у своєму паломництві до Царства Отця керуються Святим Духом, і які прийняли добру звістку спасіння, щоб її передати.



...За наших часів людство, захоплене своїми власними винаходами й силою, ставить собі часто тривожні питання про сучасний розвиток світу, про місце й роль людини у всесвіті, про сенс особистих і громадських змагань та про остаточну мету людей і речей...

...Священий Собор, визнавши публічно за людиною високе покликання й ствердивши в ній певне божественне начало, пропонує людству щиру співпрацю Церкви для встановлення такого загального братства між усіма людьми, яке відповідало б цьому покликанню.

Щоб виконати таке завдання, Церква повинна завжди розпізнавати знаки часу й пояснювати їх у світлі Євангелія; щоб так – у зрозумілий для кожного покоління спосіб – могла вона відповідати на вічні питання людини: про сенс теперішнього і прийдешнього життя та стосунки між ними. Отже, той світ, у якому живемо, треба пізнавати та розуміти його бажання й сподівання, а часто і його драматичні властивості.

Сьогодні людство перебуває в новій добі своєї історії, у якій поширюються на весь світ глибокі й швидкі зміни; виведені з людської інтелігентності й творчої працьовитості, вони впливають і на саму ж таки людину, на її погляди й бажання, особисті чи громадські, на спосіб її мислення і поведінки стосовно речей і людей. Тому можна вже говорити про справжні соціальні й культурні зміни, які впливають також і на життя релігійне.

...людина поширює далеко свою могутність, але не завжди вона спроможна вжити її собі на службу; проникаючи щораз глибше до тайни свого духа, часто стає вона ще непевнішою себе; відкриваючи щоразу ступенево краще закони соціального життя, вагається, яке спрямування йому надати.

Зміна поглядів і структур дуже часто ставить під запитання традиційні цінності, передусім серед молоді, яка часто втрачає терпець, а то й бунтується через свої турботи, і – свідома свого значення в соціальному житті – бажає якнайшвидше брати в ньому участь. А тому нерідко батьки і вихователі, виконуючи свої обов’язки, зазнають щоразу більших труднощів. А й самі традиційні установи, закони та й спосіб мислення й відчування, здається, не завжди можна добре пристосувати до сьогоднішніх обставин; звідси виникає велике сум’яття і в поведінці, і в самих засадах поведінки.

Що думає Церква про людину? … Яким є остаточне значення людської діяльності у світі? Ці питання чекають на відповіді. Звідси краще вийде на яв, що народ Божий і людство можуть собі взаємно послужити так, що релігійна місія Церкви тим самим виявиться і найбільш гуманною.


Людина – образ Божий

А ким є людина? Багато різних, а то й протилежних поглядів висловлювала і висловлює вона про себе: або править себе за абсолютну норму, або затискає себе у безвихідь – тож і хвилюється, і непокоїться. Церква, відчуваючи ці труднощі, як поставлена Божим об’явленням може дати людині на них таку відповідь, якою можна визначити її становище, пояснити її труднощі, а також правильно пізнати її гідність і покликання.

...Бог не створив людини самотньою; бо вже спочатку “чоловіком і жінкою сотворив їх” (Бут1, 27), і їхнє об’єднання стало прообразом спільноти осіб. Бо людина з глибин своєї природи є громадським єством і без зв’язку з іншими не може ані жити, ані розвивати свої снаги.

Людина, тілом і духом єдина, самою своєю тілесною природою поєднує в собі елементи матеріального світу так, що через неї знаходять вони своє завершення й долучають свій голос до вільного славлення Творця. Тож не слід людині знецінювати тілесного життя, а навпаки: вона повинна своє тіло, створене Богом, яке воскресне в останню днину, уважати добрим, гідним пошани. Але, зранена гріхом, вона відчуває бунт тіла. Отже, сама гідність людини вимагає, щоби прославила вона Бога у своєму тілі та не дозволила лихих нахилів свого серця.

Правильно судить людина, наділена світлом Божої думки, що своїм умом вона перевищує всесвіт. Пильно вживаючи свого розуму століттями, вона справді таки поступила вперед у своїх науках емпіричних, технічних і гуманістичних.

Розумна природа людини, урешті-решт, вдосконалюється і повинна вдосконалюватися мудрістю, яка ласкаво наводить людський ум до шукання й любові правди і добра; і нею ж людину пройнято – від видимого до невидимого.

Даруванням же Святого Духа людина вірою доходить до споглядання і пізнання таїнства Божої премудрості.

Тільки вільна людина може схилятися до добра; і цілком слушно наші сучасники таку волю і високо цінують, і гаряче її бажають. Часто, однак, її неправильно вважають за якусь вільність робити все, що подобається, навіть зло. А тим часом правдива воля є визначним знаменом Божого образу в людині. ... Гідність людини вимагає, щоб діяла вона за свідомим і вільним вибором, тобто за внутрішнім порушенням і переконанням, а не за якимось сліпим внутрішнім поштовхом чи за суто зовнішнім примусом. А такої гідності досягає людина, коли – звільнившися з усякої неволі пристрастей – іде до своєї мети, обираючи вільно добро та вживаючи пильно й успішно відповідних для цього засобів. Це спрямування до Бога вільна людина, зранена гріхом, може вповні здійснити тільки за допомогою Божої ласки. Але кожному доведеться здати звіт на суді Божому, відповідно до того, чи творив добро, чи зло.

Зокрема, важлива підвалина людської гідності полягає в призначенні людини до спілкування з Богом. До розмови з Богом людина покликана вже від самого свого сотворення: бо заіснувала вона тільки тому, що була сотворена Богом з любові, існує далі з любові й не живе вповні згідно з правдою, якщо вільно не визнає цієї любові та не віддасть себе своєму Творцеві.

Церква вчить, що визнання Бога аж ніяк не противиться гідності людини, бо ця гідність засновується й звершується в самому ж таки Богові: бо людина була поставлена Богом-Творцем розумною й вільною у суспільності; але передовсім як сина покликано її до об’єднання з Богом і до участі в Його щасті.

 Фото: Людина є дорогою Церкви

"КВ" в електронному форматі
Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6
І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/


Немає коментарів:

Дописати коментар