Фулгенсіо був добрим батьком та зразковим чоловіком. Одного
сумного дня Франсіска, його молода дружина, кохана подруга його життя, відійшла
назавжди.
Фулгенсіо був невтішний. Іноді після довгих годин розпачу
йому здавалося, що наставало полегшення. У ті рідкі хвилини, коли його біль
затихав, йому здавалося, що йому вдасться отямитися від цього горя. Але потім
несподівано його пронизував якийсь спомин – і осягнутий спокій знову
розчинявся в сльозах.
Одного вечора над зіщуленим чоловіком, який тихо плакав біля
дитячого ліжка, змилосердилася Мати Божа Скорботна. Фулгенсіо побачив Її,
сповнену спокою, лагідну і милосердну. Усім своїм виглядом Вона несла йому
полегшення. Божа Мати взяла його за руку.
– Ходімо зі мною, сину, – промовила зажурена Діва Марія. –
Іди за мною, підемо в паломництво до ріки Спокою. Кожен, хто скупається в цій
річці, отримує розраду.
Вони йшли багато днів, минаючи спустілі міста, занурені в
таку пітьму, що неможливо було відрізнити день від ночі. Якоїсь миті Фулгенсіо почув
сплеск води. Велика ріка, води якої були надзвичайно чисті й прозорі,
відкрилася перед їхніми очима.
– Занурся в ріку Миру, стражденний паломнику, – промовила до
нього Діва Марія. – Води цієї ріки змиють твій біль та смуток.
Фулгенсіо послухався. Зайшов у річку і відчув, як по всьому
тілі розливається нове життя і спокій, – солодкий спокій, який пронизував усе
його стражденне тіло та загоював глибокі рани. Після цього очищувального
занурення Фулгенсіо запитав Матір Божу:
– Звідки пливуть доброчинні води цієї ріки?
– Це сльози всього світу, усього людства, – відповіла Діва
Марія. – Усі сльози світу створюють цю річку. Гіркі сльози страху, болю,
розчарування, поразки, злості. А також і найсолодші сльози – ті, що пролилися з
любові, після повернення дорогої особи чи пролиті з приводу відвернення
небезпеки. Фулгенсіо почув зітхання і стогін усіх тих, які пролили ці сльози, і
зрозумів, що також і його сльози злилися у спільному плачі, який пливе у водах
цієї ріки. Чоловік почувся повністю з’єднаним з усім болем і радістю всього
людства. Тоді Мати Божа розповіла йому про біль свого Сина, і Фулгенсіо почув
плач Христа при гробі Лазаря, плач у Гетсиманському саду, плач на хресті.
Фулгенсіо раптово розплющив очі, прокинувся, подушка була ще
мокрою, але його самого огортав глибокий спокій. Уже не був він сином болю, а був
сином співчуття.
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При передрукуванні
обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар