1987 року в Римі відбувся Єпископський Синод,
присвячений покликанню й ролі світських осіб у Церкві. Тоді японський єпископ
Франциз Хав’єр Шимамото проголосив: "Християни-миряни не є проміжною
ланкою між Церквою і світом – вони є самою Церквою, присутньою у світі. Їхня
світськість є світськістю Церкви. Церква є таїнством визволення не лише за
посередництвом ієрархів – світські християни реалізують сакраментальність
Церкви головно завдяки праці й сім’ї, уявнюють самого Христа і діють у світі".
Ця доповідь уводить нас у суть того, ким у
Церкві є світські особи. Варто звернути увагу на етимологію (походження) й
еволюцію слова протягом віків. Термін "мирянин" походить із грецького
λαϊκός, що своєю чергою походить від λαός (люд), і вказує не лише на
членство у спільноті, а й на умови "підлеглості". Таке окреслення не
зустрічається в Новому Завіті, а вперше з’являється 96 року у Климента
Римського й означає звичайних вірних на противагу диякону чи пресвітеру.
Розглянемо чотири періоди в історії Західної Церкви,
у яких формувалося і розвивалося уявлення Церкви в розумінні життя і теорії
світськості.
1. Апостольський період. Указує нам на пастиря
й отару, останню ототожнює зі світським людом, але тоді з’являються також і такі
особи, які співпрацюють із апостолами і підтримують їхню місіонерську
діяльність.
2. Церква мучеників, у якій уже окреслювалася
ієрархічна форма й організація та де з-поміж світських вирізняють визначних
теологів (Юстиніан, Тертуліан), аскетів і мучеників.
3. Церква періоду розвитку християнства, коли
від Міланського едикту (313 р.) протягом цілого Середньовіччя в Церкві
зміцнювався поділ на ієрархічні структури: на священиків і монахів, з одного
боку, і світських вірян – з іншого. Таким чином, у відомому декреті Граціана
(близько 1140 р.) йдеться про два різновиди християнства: духовне і тілесне (до
останнього належать світські).
4. Церква сучасності – доколи ІІ Ватиканський
Собор унаочнив новий імпульс у напрямку збільшення участі світських осіб у
житті Церкви, що сполучається з відкриттям "світськості" як важливого
покликання. У середині ХХ ст. "теологія світськості" змогла подолати
негативне визначення світської особи як позбавленої духовності, аби позитивно
вписати її в християнське перетворення світу.
ІІ Ватиканський Собор (1962-1965) приділив
багато уваги світським, навіть видав цілий документ про світське апостольство –
декрет Apostolicam actuositatem.
Проте справжньою подією стала Догматична конституція про Церкву Lumen Gentium. Рефлексія Собору перебуває
між двома полюсами: з одного боку, визнається єдність усіх християн, коли
йдеться про гідність і спільну діяльність із позиції спільної приналежності до
Христа; з іншого боку, світським особам залишаються окремі справи, з
урахуванням їхньої заангажованості в діяльність світу і компетенції у "світських"
справах.
В апостольській адорації Christifideles laici, опублікованій після закінчення згадуваного
вище Єпископського Синоду 1987 р., папа Йоан Павло ІІ звернув увагу, що ІІ
Ватиканський Собор відійшов від попередніх дефініцій (що у своїй переважній
більшості спиралися на негативні твердження про те, ким миряни не є) у
визначенні світських вірних, і, керуючись засадово позитивними поглядами,
ствердив, що вони є повноправними членами Церкви, охопленими її таємницею і
позначеними особливим покликанням, метою якого є особливий пошук шляхів до
Царства Божого через виконання буденних світських справ і спрямування помислів до
Господа.
Звертаючись до біблійної притчі про робітників
у винограднику, Святіший Отець саме на світських вірних вказав як на тих, які
були покликані Господом і "послані до роботи" у винограднику, яким є
цілий світ, що вимагає постійного вдосконалення відповідно до Божого задуму.
Описуючи гідність католиків-мирян, у Церкві
трактовану як тайну, Йоан Павло ІІ вказав, що завдяки хресту вони стають
"синами у Синові", становлять "єдине тіло у Христі", будучи
"живими скиніями Святого Духа". Миряни беруть участь у священицькій,
пророчій та царській місії Христа. Полем і знаряддям їхньої праці є світ, а притаманною
рисою – світський характер. Першим і головним покликанням світських осіб, що
ним їх наділяє Бог, є заклик до святості, до того, щоби досягати її, живучи у
світі, трактуючи щоденність як шанс самому наближуватися до Бога, виконувати
Його волю, служити іншим людям і провадити їх до Бога.
Маріуш ВОЗНЯК ОР
Фото:
Першим і головним
покликанням світських осіб, що ним їх наділяє Бог, є заклик до святості. Джерело: deon.pl
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При
передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на
http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар