Від самого дитинства
Олена СТАСЬ, органістка римо-католицької парафії м. Боярки на Київщині,
мріяла про дім, повний дитячого сміху. Але після народження довгоочікуваної третьої
дитини – Богданчика – сталася біда. Олену раптом залихоманило, вона
перестала їсти, схудла, а одного дня майже осліпла. Виявилося, мозок вражений вірусом
розсіяного енцефаліту, про що ніхто й не здогадувався…
Ця хвороба почалася з багатьох дивних симптомів. Лікарі відверто казали, що
не розуміють, у чому справа. Місяць після народження сина я почувалася дуже
погано: боліли живіт і голова, кінцівки німіли, погіршився зір. Організм узагалі
не сприймав не лише їжу, а й воду. Я схудла на 22 кілограми , уже не
могла ходити… Тільки лежала й дивилася на образ Господа, і молилася: просила,
щоб Ісус усе це припинив, бо знала, що Йому варто було лише схотіти! Однак усе
відбувалося не так, як мені хотілося. Тоді прийшло розчарування, я почала
дорікати Богу: "Ти про мене забув!
Ти не чуєш мене. Я помираю, а Ти нічого не робиш! Ти дав мені цю дитинку, щоб
залишити її сиротою, а також старших дітей? Чому? Я Тебе взагалі не розумію!"
Зрештою, я змирилася зі становищем, безсила будь-що змінити… Я готувалася
померти, навіть просила рідних вирішити деякі практичні питання, коли мене не
буде. Однак раптово Господь послав людину, яка мені допомогла гірудотерапією
(лікування п’явками).
Мені ставало легше, з’явився апетит, незабаром навіть маленького синочка спромоглася
взяти на руки. Уся родина шалено раділа та славила Творця!
Але на ліве око я й надалі не бачила… А за декілька днів прокинулася зовсім
сліпою. Тоді світлої пам’яті с. Марія Мартa Рик OSU порадила мені звернутися до
провідного офтальмолога, який, обстеживши мене, одразу ж виявив, що проблема не
в очах – вони цілком здорові, причина недуги глибше, у голові! Лише тоді
стали зрозумілими всі попередні симптоми, адже вірус пошкодив мозок і зорові
нерви обох очей, а також центральну нервову систему, що впливало на
опорно-руховий апарат. Мене взявся лікувати відомий український нейрохірург,
під наглядом якого перебуваю й досі.
Вижити мені допомогло
усвідомлення, що вдома на мене чекають діти: було заради кого боротися з
недугою. А моя родина дуже просила всіх молитися за мене. Молилася
надзвичайно велика кількість людей: католицькі та православні священики, брати-протестанти,
знайомі, друзі, друзі наших друзів, навіть ті, кого ми не знаємо. Ми й досі вражені
тим, які люди добрі, як переймаються чужою бідою. Чи не вперше в житті я
насправді відчула підтримку спільноти, силу її молитви! Тоді одна людина розповіла
мені, що під час молитви за мене в одній спільноті Бог відкрив декільком членам
цієї спільноти певні речі: неймовірну ненависть сатани, його бажання знищити
віру в Боже Милосердя та переконати мене і мою родину в тому, що Господу
насправді байдуже те, що з нами відбувається, що ніби Він про нас забув. Яка це
була брехня! Лише тоді я все зрозуміла. Пригадалися нарікання на Бога, мені
стало так прикро… Тоді я нарешті довірилася Ісусові, перепрошуючи Його за
недовіру.
Дякувала за це випробування, – дякувала, хоч і боялася, що більше не зможу
читати Його Слово, що не побачу рідних, не побачу, як зростають мої діти. Я насправді
відчула Його Любов і відтоді могла
прийняти будь-який розвиток подій.
У хвилини повної безпорадності дуже відчувається підтримка та любов
близьких. Досі дивуюся терпінню чоловіка, який не залишив мене ані на мить;
дітей, які з теплим співчуттям спостерігали за всім, що відбувається; мами, яка
залишила роботу, аби бути з немовлятком, поки я в лікарні; старенької бабуні,
яка з покорою та стисненим від болю серцем тихо всім і в усьому допомагала. Моє
серце переповнює неймовірна вдячність також до всіх тих людей, які молилися за
нас, до тих, які матеріально допомагали в тяжкі хвилини. Прошу у Всевишнього щедрого
благословення для всіх тих милосердних Його дітей. А Господь, наш добрий Батько,
подбав про найкращого лікаря та медперсонал, який мною опікувався, про найменші
дрібниці під час мого лікування та реабілітації, так щоб ми ні в чому не мали
скрути.
Багато
років я граю на органі, останнім часом служу так у боярській парафії Святого
Духа. Під час хвороби руки не слухалися, ніби вони не мої… Було враження, що
голова грала би, але руки не встигають. Та ще й навпомацки, бо ж зовсім була
сліпа. Дякувати Богу, чутливість поступово повертається, я знову граю, як і
колись, а мій малюк під час співу на Месі ще й підтанцьовує.
Зараз я бачу майже так само добре, як і раніше. Знаю, що моя історія,
висвітлена також світськими ЗМІ, допомогла багатьом людям, які не знали, що з
ними відбувається, доки не прочитали про симптоми розсіяного енцефаліту. Про це пізніше розповів
мій лікар. Не знаю, що Бог приготував для нас у майбутньому, та сподіваюся на
велику Його милість. Вірю, усе що сталося, сталося на велику славу
Всемогутнього, і що в Нього все під контролем, це точно.
Підготувала Світлана
Філоненко
ФОТО:
Під
час хвороби руки не слухалися, ніби вони не мої…
"КВ" в
електронному форматі
Приклади випусків
за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І півріччя 2012 р.
- тут files.mail.ru/XVRWF6
При передрукуванні
обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар