ГРОМАДЯНИ ЦЕРКВИ

"КВ" продовжує публікувати уривки з книги "Діти Собору ставлять питання". Сьогодні ми познайомимося зі Станіславою Ґрабською (1922-2008) – публіцистом, католицьким діячем, авторкою трьох книжок і багатьох статей із теології й етики, першою жінкою, яка стала доктором теології в Католицькому Університеті в Лувені. Про апостольство мирян у контексті ІІ Ватиканського Собору з п.Станіславою розмовляють Ельжбета Адамяк і Юзеф Маєвський.

У чому полягає перелам у вченні Церкви про мирян і що до нього привело?

Собор являв собою перелам із багатьох поглядів. Якщо узагальнити, він визнав значно більшу роль мирян у житті та місії Церкви. До Собору цю роль описували як цілковито пасивну.

Новизну вчення Собору про мирян ми знаходимо також у Конституції про Боже Одкровення. Тут говориться, що Традиція – як щоразу більше розуміння Одкровення – зростає в Церкві протягом століть не лише через учення Учительського Уряду і твори біблеїстів, але й шляхом міркувань світських вірних.

Як бачимо з цього, Собор навчає, що миряни також творять Церкву. Вони не є клієнтами Церкви, як це розуміли доти, миряни не лише перебувають у Церкві, а – разом зі священиками, монахами і монахинями – є Церквою.

Подібні інтуїції з’являлися у вченні ще до Собору?

Звісно. Так, заснування руху "Католицька Дія" уже було свідченням цього, хоча його трактували як світське продовження праці священика в галузях, до яких у нього не доходять руки. Миряни могли працювати за мандатом єпископа, тобто вони перебували під постійним керівництвом, опікою ієрархії. Проте в документах Собору ми знаходимо зауваження про різні форми діяльності мирян: за мандатом, але і на власну відповідальність у зв’язку з ієрархією. Це абсолютно нова можливість організації товариств.

Ви хочете сказати, що до Собору вважалося, що місія світської особи закорінена в місії єпископа?

Так. Миряни були "руками" єпископа. Їхня місія мала виходити з місії ієрархії. Проте Собор підкреслює, що миряни покликані і послані безпосередньо Христом! Це здійснюється у святому хрещенні. Можна сказати, що, згідно з повчанням Собору, якоюсь мірою місія єпископа закорінена в місії всіх християн у тому сенсі, що єпископ виконує роль стосовно спільноти вірних і для цієї ролі отримує свячення. Або що апостольська безперервність Церкви – це не лише безперервність свячень, а передусім безперервність хрещення.

Як би Ви пояснили світській людині про значення того, що вона належить до Церкви, що є Церквою?

Це означає, що людина – її громадянин, так, як є громадянином своєї країни. Я – громадянка Польщі, але це не означає, що я прем’єр-міністр. Я – громадянка Церкви, але це не означає, що я єпископ. Як громадянка Польщі я несу відповідальність за Польщу, як громадянка Церкви – за Церкву. Це означає, що, помітивши якісь проблеми або недоліки, я намагаюся їх здолати. Якщо не впораюся – залучаю інших, діємо разом. Або йду до настоятеля чи навіть до єпископа.

Що треба робити, щоб миряни відчули відповідальність за Церкву?

Надавати їм поле для діяльності в Церкві. Людина почувається відповідальною тоді, коли щось вирішує. У нашій Церкві, з одного боку, пасивність багатьох мирян зміцнює у священика відчуття, що йому немає про що з ними говорити; а з другого – нехіть священиків надавати поле для діяльності є причиною відстороненості мирян.

Що треба робити в такому разі? Я думаю, ідеться про розуміння свого місця як  духовенством, так і мирянами. І ті, й інші зустрічаються з Богом і у світі, і на Літургії. Тільки акценти тут різні. Миряни мають особливу харизму діяння у світі, особливий дар залучення у світ і через це залучення – дар зустрічі з Богом. Харизма мирянина – це зустріч зі світом, де він створює нові речі, де формулює політичні й економічні програми, де має бути християнином-підприємцем, лікарем, учителем – не лише для віруючих, але й для невіруючих також. Цю свою зустріч зі світом світський християнин мусить вносити в Церкву, молитву за цей світ – у Літургію, пам'ять про нього – до молитви.

Які головні риси світської духовності Ви могли б запропонувати?

По-перше, розуміння світу як місця зустрічі з Богом. По-друге, активне слухання Слова Божого, читання Святого Письма, представлення своїх (світських!) проблем Святому Письму і впровадження у своє буття у світі життя Письмом. Третій аспект – Літургія для життя, а не життя для Літургії; Літургія в житті й для життя. Звідси випливає потреба родинної Літургії, родинного свята. Молитва світської людини не повинна полягати у викиданні з думок світських справ, щоби зосередитися на одному Святому Письмі. З цим, власне, багажем, з цим мішком світських справ, я приходжу та висипаю його перед Богом…

Уривок з інтерв’ю. Адаптація та переклад Катерини Рассудіної

ФОТО:

Станіслава Ґрабська (у центрі) з 1956 р. брала участь у діяльності польського Клубу католицької інтелігенції (з сайту: www.drumbun.kik.waw.pl)

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/