ВІРА І ЄВХАРИСТІЯ

Логіка та сенс Божественної Літургії – прийняти Святе Причастя, Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа. Щоби це могло здійснитися, потрібно вірити – в Того і Тому, Кого приймаєш. Віра є не лише умовою, а й необхідністю. Якщо її немає – намарно причащаємося.

Погляньмо на старозавітну символіку та прообраз Євхаристії: "Тоді вони Йому: "Який же знак твориш Ти, щоб ми побачили й увірували в Тебе? Що вчиниш? Батьки наші манну в пустині споживали, як ото написано: Дав їм хліб з неба їсти". Ісус же сказав їм: "… Не Мойсей дав хліб вам з неба, лише Отець Мій дає вам хліб правдивий з неба. Божий бо хліб той, що з неба сходить і життя світові дає… Я – хліб життя. Батьки ваші манну в пустині споживали, – і померли. Це ж – хліб, що з неба сходить, щоб той, хто їстиме його, не вмер" (див. Йн 6, 30-33.48-50).

Манна є прообразом Небесного Хліба. Манна була чудесною їжею, яка падала з неба, тоді як Євхаристія – справжнє Тіло Христове. Манна падала протягом певного часу, і це чудо скінчилось, а Євхаристію встановлено до кінця світу. Манна годувала тільки тіло, тоді як після прийняття Небесного Хліба ми молимося слідом за св.Йоаном Дамаскіном: "Проникни все моє тіло і дух, всі мої кості й мозок, гріхи мої спали, душу мою просвіти й ум мій проясни, тіло моє освяти й обитель у мені сотвори разом із благословенним Твоїм Отцем і Всесвятим Духом…"

Святий Кирило Олександрійський у тлумаченні Євангелія від св.Йоана (кн. ІІІ, роз. 6) так пояснює: "Манна годувала в пустелі тільки один юдейський народ, тоді як у всьому всесвіті існує незчисленно більше інших народів. Істинний Хліб Життя, що зійшов із Неба, має силу годувати весь усесвіт і давати йому досконале життя". Із цього випливає потреба віри. Якщо поглянемо на візантійську Літургію св.Йоана Золотоустого і св.Василія Великого, то чітко відчуємо літургійний наголос на визнанні віри.

Найперше це відбувається в так званій Літургії вірних. Перед тим як настане визнання Символу віри, до Літургії Слова (тобто читання Божого слова і проповіді) на Літургії в храмі могли перебувати оглашенні – катехумени, які готувалися до Таїнства Хрещення. У давній Церкві був особливо дієвим катехуменат, тобто приготування людини до прийняття християнства через Таїнство Хрещення. Після проповіді оглашенні на заклик диякона: "Всі оглашенні, вийдіть!" – полишали храм, де відправлялася Євхаристія.

Потім, під час херувимської пісні, йде перенесення приготованих на Проскомидії (перша частина Божественної Літургії, коли священик молитовно приготовляє хліб і вино до Євхаристії) дарів, що стануть Тілом і Кров’ю Господа нашого Ісуса Христа, і визнання віри Символом віри, що відбувається безпосередньо перед самим освяченням дарів. Пізніше буде ще одне визнання віри, але не Символом віри, а молитвою, яка вже готує вірного до прийняття самих Дарів – Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа:

"Вірую, Господи, і сповідую, що Ти є воістину Христос, Син Бога живого, що прийшов у світ грішників спасти, з яких перший я.

Вечері Твоєї тайної днесь, Сину Божий, мене, причасника, прийми, бо ворогам Твоїм тайни не повім і поцілунку не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник, сповідаюся Тобі:

Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Пом’яни мене, Владико, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Пом’яни мене, Святий, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Нехай не на суді і не в осудження буде мені причастя святих Твоїх таїн, Господи, а на зцілення душі і тіла.

Вірую й сповідую, що саме те, що прийму, воістину є істинне пречисте Тіло Твоє і воістину є істинна животворяща Кров Твоя. Я ж бо молюся до Тебе: сподоби мене достойно прийняти це Святе Причастя на відпущення гріхів і на життя вічне. Амінь.*

Боже, милостивий будь мені, грішному.

Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене.

Без числа нагрішив я, Господи, прости мені".

Чому візантійська Божественна Літургія ставить такий сильний акцент на вірі? Якщо ми зауважимо, то у всіх таїнствах Церква в певному сенсі вимагає від нас віри. Це походить із Біблії. Коли люди приходили до Ісуса Христа, просячи про зцілення, або ж Сам Він хотів показати Свою любов і милосердя чи виявити Своє Божество, то завжди згадувалася віра: "Йди, віра спасла тебе!..", "Чи маєш віру?..", "Коли матимете віру, як зерно гірчиці…" тощо. Бачимо, що Ісус Христос чекає віри від кожного, хто до Нього приходить. Тим паче віра є потрібна тоді, коли ми хочемо причаститися Самого Господа Ісуса Христа.

Віра є фундаментом, джерелом усього нашого релігійного життя. Погляньмо на Старий Завіт, на віру Авраама. Він усупереч імовірності повірив Богові (Рим 4, 19), встав і пішов у землю, яку вказав Сам Бог. З вірою Богу та Його слову Авраам підкорився покликанню й довірив свою долю Богові, покладаючи всю свою довіру і надію на Нього (див. Бут 15). Тому він став батьком усіх вірних.

А ось Мойсей, який вірить Богові-Ягве та виводить цілий народ із Єгипту. У пустелі на них чекає випробування віри. Згадаймо хоча б золотого ідола, якому надавали властивостей Самого Бога, і в цьому полягав гріх віровідступництва. Усі пророки говорять в один голос: потрібні віра в Сущого, Бога-Ягве, і пошук спасіння. Пророк Ісая, найвидатніший серед провісників віри, каже: "…В наверненні й спокої ви спасетеся; у тиші та в довір’ї – ваша сила…" (Іс 30, 15).

Уже в давній Церкві, якби хтось не вірив у якусь правду віри – зокрема в Господа Ісуса Христа, що Він істинний Бог та істинний чоловік, Який народився від Діви Марії Богородиці; не вірив, що хліб і вино на Божественній Літургії перемінюються в Тіло і Кров Христа – на того була би накладена анафема, тобто його виключили б із Церкви. Таку людину трактували б як віровідступника.

Вірити – це прийняти Воплочене Слово, яке я чую або читаю в Євангелії. Для поган віра означала відмову від ідолів і навернення до Бога живого й істинного, а для охрещених – визнання, що Господь Ісус виконує задум Божий, щоби мене спасти: "…бо ваша віра зростає вельми й любов кожного з вас усіх до інших збільшується. Тож ми самі хвалимося вами по Церквах Божих, вашою витривалістю і вірою в усіх переслідуваннях та напастях, які ви переносите. (див. 2 Сол 1, 3-4).

Той, хто повірив Слову, приходить через віру до хрещення, тому важливим фактором самого хрещення є не лише освячена вода, як матерія, а й віра в істинного Господа Бога, Сина Його Ісуса Христа і Животворящого Святого Духа. Також ця віра веде і до покладання рук на ієрейських свяченнях, де також є визнання віри, але не лише Символу віри, а й визнання віри, що саме хліб на Божественній Літургії є справжнім Тілом Христа, і вино є справжньою Кров’ю Христа. Євхаристія насамперед є Жертвою і спогадом Голгофської Жертви. Ця Жертва є "за всіх і за вся". Заперечення цієї Жертви веде геть від Церкви… Тому віра та її визнання є запорукою того, що в мені перебуває нелицемірна любов до Нього і до ближніх – і ця любов мене спонукає до більш тісного спілкування з Господом. Цим тіснішим, особистим спілкуванням із Богом і є прийняття Святого Причастя.

Завдяки вірі ми вповні стаємо членами Церкви і залучаємося до її вчення, духу та священнодій, тобто літургійного життя. Через Церкву Бог утілює задум спасіння вірних, тому з цієї віри також розквітає послух цьому задумові. Вона розвивається в діяннях морального життя вірянина, який виконує Закон Христа любити Бога і ближнього. Ця віра підтримується готовністю піти на смерть за Христа і ближнього свого. Ця віра підтримується в готовності та в абсолютному упованні на Того, з Якого вона постала (2 Тим 1, 12. 4, 17), тому віра є також даром Божим, божественною благодаттю. Цей дар ми черпаємо з Євхаристії, а виразною його ознакою є те, що я приходжу до святого Таїнства, щоб причаститися Тіла і Крові Христових.

Підготовка до прийняття цього Таїнства – щоденні молитви, Богослужіння вечірні та утрені, інші Богослужіння Церкви. До речі, ми помиляємося, якщо вважаємо, що тільки життєві труднощі та спокуси становлять випробовування віри. Не лише вони є для нас духовним іспитом, а ще й молитви, що їх кожного дня я особисто заношу на Божественний вівтар. Богослужбові відправи в церкві є визначним критерієм віри: "…Коли ви збираєтесь в Церкві, сходитеся разом – то не на те, щоби приймати Господню вечерю…" (пор. 1 Кор 11). Так апостол Павло докоряє коринтянам, що їхні зібрання не присвячені споживанню Господньої Вечері, і вкотре роз’яснює її значення. "Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п’єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки він не прийде" (1 Кор 11, 26).

Вимолюймо цей дар благодаті Божої, – дар віри, а особливо віри у Євхаристію. Бо сьогодні людям загалом властива криза віри, але найбільш важко вірити саме у Євхаристію. Бо в ній, у Євхаристії, присутній сам Бог, а виразом моєї віри є те, що я не просто декларую, а й приймаю Його, причащаюся, стаючи причасником Божественної Любові.

Ієрей Стефан САМБОРСЬКИЙ

*Виділений фрагмент вживається в Мукачівській Єпархії (Церкві свого права). Натомість вірним Української Греко-Католицької Церкви він може бути незнайомим.

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/