Вас вітає "КВ"!

Слава Ісусу Христу!
Ви завітали на блог (інтернет-щоденник) двотижневика "Католицький Вісник". Тут відображаються найцікавіші публікації з наших архівних випусків.
Якщо ви хочете ознайомитися з оригіналом - свіжим "КВ"-2015 (безкоштовно!), або передплатити видання, напишіть на katol.visnyk@gmail.com або заповніть форму ліворуч.

Звертаємо Вашу увагу: передрук матеріалів вітається за умови активного гіперпосилання на джерело.

Цікавого перегляду!

середу, 27 лютого 2013 р.

ГОЛОС ГОСПОДА БУВ СИЛЬНІШИЙ…


Усе моє життя складається зі щедрих дарунків Господа – неочікуваних, радісних і сумних, яскравих та незабутніх. Так часто Господь веде нас, зачиняючи двері, тим самим відчиняючи вікно в нове життя. І саме такою є моя історія…



Церковне життя розпочалося для мене в сім років. Завдяки подрузі я почала відвідувати недільну школу, ходити на "дитячі" Богослужіння. Було мало що зрозуміло, адже моїй родині Церква була потрібна тільки на Великдень і на Різдво. Пригадую, що лише бабуся постійно молилася перед сном, а решта родини тоді жила за девізом: "Як тривога, то до Бога". На щастя, голос Господа був сильніший за сімейні "традиції" та погляди на релігію. І вже тоді відвідування храму стало для мене першим кроком до християнського життя в Церкві та світі.
Так сталося, що одного літнього дня я почула слова, які назавжди змінили моє життя. Розлучення батьків для дитини будь-якого віку є дуже болючим досвідом. Я довго не могла повірити цьому, ще довго мала надію, що то лише злий жарт, що все мине і стане на своє місце… Але Господь мав свої плани щодо мого життя та майбутнього: саме через ту подію, через ті труднощі Він показав, хто є Господарем мого життя, хто є справжнім Утішителем, Порадником і Батьком.
Ніколи не забуду тих відчуттів, коли ми з мамою потрапили до храму св. Олександра в Києві. Мабуть, це була найбільша і найперша потреба після переїзду з Житомира до Ворзеля, – потреба церковної спільноти, потреба мати однодумців, які тебе підтримають і зрозуміють. Із часом ми дізналися про Вищу духовну семінарію у Ворзелі та про парафіяльну спільноту, яка відтоді й до сьогодні є для нас рідною.
У 17 років, у нелегкий для підлітка вік, Господь поставив на моєму шляху "Рух чистих сердець" (РЧС). На той час я вже навчалась у Коростишівському педагогічному коледжі імені Івана Франка, жила в гуртожитку, де не мала однодумців та підтримки, була "білою" вороною серед занадто сучасної молоді та їхніх "прогресивних" інтересів. Справді, дуже важко було плисти проти течії та протистояти пропозиціям світу. Осудження, несправедливе ставлення, іноді навіть насмішки стали для мене випробуванням віри на час навчання. Проте моє життя серед тих людей не минуло безслідно. Я зрозуміла це лише тоді, коли деякі з моїх друзів стали цікавитися Церквою, РЧС, почали відвідувати Богослужіння, коли життя тих, хто мене оточував, почало змінюватися.
"Рух чистих сердець" став для мене поштовхом та стимулом до духовного зростання. Реколекції, дні зосередження, конференції, дієцезіальні дні молоді збагачували моє духовне життя, але часом я мала такі питання, на які не могла ані сама відповісти, ані отримати відповідь від когось іншого. А деколи просто не знала, як поставити питання…
Частково все це стало причиною того, що виникла потреба вчитися не лише "заради професії". Так 2009 року заочні катехитичні студії при Інституті релігійних наук св. Томи Аквінського в Києві поповнилися новими студентами, якими стали учасники РЧС – я і мої друзі та однодумці. Завершивши навчання в коледжі, я вирішила реалізувати себе у школі, працюючи з дітьми 6‑10 років. Ця праця вимагає любові до дітей, але також педагогічної підготовки. Не обійтися й без відповідних та різнобічних знань, тому продовжую навчання не лише в педагогічній сфері, а й у богословській. Інститут св. Томи став для мене підтримкою в цій нелегкій справі.
Працюючи з дітьми та спілкуючись із батьками, бачиш проблеми сучасної родини, сльози дітей із неповних сімей, агресію та відсторонення тих, хто зростає в неблагополучних сім’ях. Щодня намагаюся сіяти в їхніх серцях любов, мир, добро. Знаю, що плодів одразу не буде, адже для цього потрібен час.
Несподіваним подарунком стало для мене служіння на "Радіо Марія". Саме там зрозуміла, що можу бути корисна багатьом людям, особливо самотнім та хворим. Спілкування з людьми різного віку, співпраця з іншими волонтерами відкрили для мене можливості самореалізації та розвитку.
Не знаю, що Господь приготував для мене завтра, але знаю точно, що це буде ще один подарунок, який зробить мене щасливішою.

Ольга ГРИБ



"КВ" в електронному форматі
Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6
І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/


Немає коментарів:

Дописати коментар