Ніщо у світі не з’являється ні звідки і не зникає безслідно – так учив
нас учений та філософ Григорій Сковорода. І справді, погодьтеся, – це
універсальний закон. Я б навіть сказав – закон, який торкається будь-якої сфери
людського життя…
…Я на провінційному ринку стою в черзі по хліб. Певно, це мене
наводить на торговельно-економічні роздуми, скажімо – що якісніший
товар, то більше він коштує.
Звичайний металевий кіоск – будка ще совдепівських часів.
Замість прилавка – дошка, ззовні пригвинчена до будки, з віконечка продавчиня
в брудному білому халаті
подає хліб. Невеличка черга рухається швидко. З іншого боку черги, край
дошки, мерзне
бабуся. Збирає подаяння – "на життя"…
Хтось дає копійки – вона молиться Богу та просить здоров’я і
благополуччя йому та
рідним, хоча в самої давно ані здоров’я, ані благополуччя і, радше за
все, родини немає. Хтось на неї просто не звертає уваги і, взявши
свою покупку, відходить мовчки від кіоску, а хтось дає дріб’язок. Я
беру хліб і здачу сім копійок – монети вартістю "п’ять" і "дві".
Кладу на порепану, випрацьовану долоню бідної бабусі. Вона звичним натренованим
рухом хреститься і молиться за мене.
Поряд у черзі – П.Ю., людина мого достатку, людина високих
моральних якостей, християнин. П.Ю. купив хліб, заховав здачу.
Дістав із гаманця солідну купюру та поклав на краю
дошки-прилавка біля бабусі.
Вона цілує його руку. Черга зворушена. П.Ю., розчулений, шаріється і
скромно відходить.
Мені прикро, що я дав такий мізер, але що вже зробиш, повертатися
в цьому разі не личить.
Увечері лягаю спати, та щось не спиться: думки про стареньку не йдуть із
голови.
Під ранок насилу заснув. Бачу: ярмарок, кіоск, наша черга й та сама
бабуся стоїть край
дошки і продає великодушність –
такий дефіцитний нині товар.
– Чоловіче, що я можу тобі запропонувати за твоїх сім копійок, – журиться
вона і
довго дивиться на мої "п’ять" та "дві" в себе на
долоні, – ти ж сам знаєш: хороший товар коштує добрих грошей.
Вона бере з полиці маленьку пляшечку з цінником – "7 коп."
і простягає мені:
– Ось твоя великодушність.
... Потім винувато підводжу очі та простягаю руку, щоб узяти свою нікчемну
покупку.
Вона дивиться на мене і каже:
– Що ж, бачу, твоє каяття щире, дам тобі формулу, яка може зробити людей
щасливими, примножуючи добро, повагу та любов.
І простягає мені найдорожче, що в неї було в крамниці, – золоту дощечку, на
якій діамантами були інкрустовані слова: "Стався до ближнього так, як
хочеш, щоби ближній ставився до тебе!"
– Бери, це дуже допоможе тобі в житті, – каже вона.
І я прокидаюсь…
Історії надіслав Василь КЛАПІЙ
"КВ" в
електронному форматі
Приклади випусків
за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І півріччя 2012 р.
- тут files.mail.ru/XVRWF6
При передрукуванні
обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар