Зі шкільних років ми звикли сприймати слово "догматика" як щось заскорузле, задерев’яніле, позбавлене життя. Що й казати, роки агресивного атеїзму, а потім анархії понять, думок і дій не сприяють формуванню структурного мислення та шанобливого ставлення до традицій і законів церковного життя, зокрема – догматичного вчення, тобто найвищого закону про Церкву.
Частиною цього закону, який
визначає життя і діяльність Церкви, є зокрема Догматична конституція про Церкву
Lumen Gentium ("Світло народам"), ухвалена отцями ІІ Ватиканського
Собору 21 листопада 1964 р.
Складається Конституція з восьми розділів, у яких крок за
кроком роз’яснюються засади функціонування Церкви, причини і наслідки, що з них
виникають, – як для простих мирян, так і для священиків. У І розділі
Конституції йдеться про Таїнство Церкви,
про рятівний задум Отця, який послав свого Сина визволити людство від
поневолення гріхом. Говориться про місію Сина, про Царство Боже і прообрази
Церкви, такі як дім Божий, нива Божа, новий Єрусалим, вишній Єрусалим тощо.
Окремо роз’яснюється поняття Церкви як Тіла Христового: Цього Тіла
головою є Христос. Він образ невидимого Бога, і в Ньому було все сотворене.
У ІІ розділі йдеться про Народ Божий. На початку
цього розділу окреслено поняття народу Божого в Новому Завіті. Отці Собору
зазначають, як поняття Божого народу змінилося від Старого до Нового Завіту.
Якщо у Старому Завіті сказано про народ Ізраїля, то для Нового Завіту Божим
народом є ті, які прийняли Сина Божого. Також у цьому розділі йдеться про таїнство
Рукоположення і священство як таке, наголошується, що Христос – найвищий
священик, з-поміж людей вибраний. Зі священством тісно пов’язане поняття сенсу
віри і дарування. Тож далі у цьому розділі йдеться саме про дари Святого
Духа, якими Він наділяє свій народ. Отці Собору вважали за необхідне наголосити
на Вселенськості Народу Божого: всі люди покликані до Народу Божого... На це
й послав Бог Сина Свого. Далі Собор звернув увагу на те, хто такі Вірні
католики і як християни мають будувати свої стосунки із не-католиками.
На завершення в цьому розділі йдеться про нехристиян і про Місійний
характер Церкви, про
те, що кожен християнин покликаний поширювати правду про Христа і дбати про те,
щоб Добра Звістка дійшла до людства.
ІІІ розділ зосереджено на церковній ієрархії, особливе
місце виділено єпископату як важливому і найбільш діяльному церковному
підрозділу. Собор говорить про те, як Син Божий передав Святого Духа дванадцятьом
апостолам, а вони передали таїнство Рукоположення своїм послідовникам. Єпископи
– послідовники апостолів: ця Божа місія доручена Христом апостолам і триватиме
до кінця віків. Щоб наголосити на важливості єпископської ролі у церковній
ієрархії, отці Собору в окремому підрозділі звернули увагу на те, що єпископство є Таїнством – ІІІ і найвищим
ступенем таїнства Священства. У цьому розділі роль єпископа
розглядається у всіх можливих аспектах: як у церковній структурі та взаємодії
із Колегією, так і у взаємодії із вірними.
Мирянам присвячений IV розділ Конституції. Роз’яснюється,
що мирянами є всі вірні, крім священиків і представників чернечого стану.
Зокрема, ідеться про мирян як складову частину народу Божого і про те, що вони
мають дбати про зростання та зміцнення Церкви. Окремо сказано про необхідність
священства мирян – як форми поширення правди про Христа. Свідчення мирян –
важлива складова цієї форми священства. В окремих підрозділах розглянуто царську
службу мирян і ставлення мирян до священицької ієрархії Церкви.
У V розділі отці Собору наголосили на загальному
покликанні християн до святості. У VI розділі йдеться про роль ченців. VII розділ висвітлює складні
метафізичні категорії, такі як потойбічний характер Церкви наземної і її
єдність із Церквою Небесною. Завершується Конституція вшануванням Пресвятої
Діви Марії, наголошенням на Її важливій ролі у Таїнстві Христа і Церкви та
спасінні людства. Адже саме Богородиця народила Спасителя, Сина Божого. Цей
розділ надзвичайно детально розглядає місце Діви Марії у структурі Церкви.
Йдеться про Марію у Старому Заповіті, у Благовіщенні, Марію і дитя Ісуса, Марію
у публічному житті Христа тощо.
Підсумовуючи, варто сказати, що Догматична конституція про Церкву "Світло
народам" є тим документом, завдяки якому можна зрозуміти роль і значення
ІІ Ватиканського Собору, а також те, на яких засадах загалом стоїть Церква. Адже
догматичне вчення Церкви, живого Тіла Христового – це основа основ, поєднання
крізь віки й тисячоліття сучасності з відвічним Господнім задумом.
Тетяна ДЗЯДЕВИЧ
Немає коментарів:
Дописати коментар