Вас вітає "КВ"!

Слава Ісусу Христу!
Ви завітали на блог (інтернет-щоденник) двотижневика "Католицький Вісник". Тут відображаються найцікавіші публікації з наших архівних випусків.
Якщо ви хочете ознайомитися з оригіналом - свіжим "КВ"-2015 (безкоштовно!), або передплатити видання, напишіть на katol.visnyk@gmail.com або заповніть форму ліворуч.

Звертаємо Вашу увагу: передрук матеріалів вітається за умови активного гіперпосилання на джерело.

Цікавого перегляду!

понеділок, 27 травня 2013 р.

ДОГМАТИЧНО ПРО ЦЕРКВУ


Зі шкільних років ми звикли сприймати слово "догматика" як щось заскорузле, задерев’яніле, позбавлене життя. Що й казати, роки агресивного атеїзму, а потім анархії понять, думок і дій не сприяють формуванню структурного мислення та шанобливого ставлення до традицій і законів церковного життя, зокрема – догматичного вчення, тобто найвищого закону про Церкву.

 


Частиною цього закону, який визначає життя і діяльність Церкви, є зокрема Догматична конституція про Церкву Lumen Gentium ("Світло народам"), ухвалена отцями ІІ Ватиканського Собору 21 листопада 1964 р.

Складається Конституція з восьми розділів, у яких крок за кроком роз’яснюються засади функціонування Церкви, причини і наслідки, що з них виникають, – як для простих мирян, так і для священиків. У І розділі Конституції йдеться про Таїнство Церкви, про рятівний задум Отця, який послав свого Сина визволити людство від поневолення гріхом. Говориться про місію Сина, про Царство Боже і прообрази Церкви, такі як дім Божий, нива Божа, новий Єрусалим, вишній Єрусалим тощо. Окремо роз’яснюється поняття Церкви як Тіла Христового: Цього Тіла головою є Христос. Він образ невидимого Бога, і в Ньому було все сотворене.

У ІІ розділі йдеться про Народ Божий. На початку цього розділу окреслено поняття народу Божого в Новому Завіті. Отці Собору зазначають, як поняття Божого народу змінилося від Старого до Нового Завіту. Якщо у Старому Завіті сказано про народ Ізраїля, то для Нового Завіту Божим народом є ті, які прийняли Сина Божого. Також у цьому розділі йдеться про таїнство Рукоположення і священство як таке, наголошується, що Христос – найвищий священик, з-поміж людей вибраний. Зі священством тісно пов’язане поняття сенсу віри і дарування. Тож далі у цьому розділі йдеться саме про дари Святого Духа, якими Він наділяє свій народ. Отці Собору вважали за необхідне наголосити на Вселенськості Народу Божого: всі люди покликані до Народу Божого... На це й послав Бог Сина Свого. Далі Собор звернув увагу на те, хто такі Вірні католики і як християни мають будувати свої стосунки із не-католиками. На завершення в цьому розділі йдеться про нехристиян і про Місійний характер Церкви, про те, що кожен християнин покликаний поширювати правду про Христа і дбати про те, щоб Добра Звістка дійшла до людства.

ІІІ розділ зосереджено на церковній ієрархії, особливе місце виділено єпископату як важливому і найбільш діяльному церковному підрозділу. Собор говорить про те, як Син Божий передав Святого Духа дванадцятьом апостолам, а вони передали таїнство Рукоположення своїм послідовникам. Єпископи – послідовники апостолів: ця Божа місія доручена Христом апостолам і триватиме до кінця віків. Щоб наголосити на важливості єпископської ролі у церковній ієрархії, отці Собору в окремому підрозділі звернули увагу на те, що єпископство є Таїнством – ІІІ і найвищим ступенем таїнства Священства. У цьому розділі роль єпископа розглядається у всіх можливих аспектах: як у церковній структурі та взаємодії із Колегією, так і у взаємодії із вірними.

Мирянам присвячений IV розділ Конституції. Роз’яснюється, що мирянами є всі вірні, крім священиків і представників чернечого стану. Зокрема, ідеться про мирян як складову частину народу Божого і про те, що вони мають дбати про зростання та зміцнення Церкви. Окремо сказано про необхідність священства мирян – як форми поширення правди про Христа. Свідчення мирян – важлива складова цієї форми священства. В окремих підрозділах розглянуто царську службу мирян і ставлення мирян до священицької ієрархії Церкви.

У V розділі отці Собору наголосили на загальному покликанні християн до святості. У VI розділі йдеться про роль ченців. VII розділ висвітлює складні метафізичні категорії, такі як потойбічний характер Церкви наземної і її єдність із Церквою Небесною. Завершується Конституція вшануванням Пресвятої Діви Марії, наголошенням на Її важливій ролі у Таїнстві Христа і Церкви та спасінні людства. Адже саме Богородиця народила Спасителя, Сина Божого. Цей розділ надзвичайно детально розглядає місце Діви Марії у структурі Церкви. Йдеться про Марію у Старому Заповіті, у Благовіщенні, Марію і дитя Ісуса, Марію у публічному житті Христа тощо.

Підсумовуючи, варто сказати, що Догматична конституція про Церкву "Світло народам" є тим документом, завдяки якому можна зрозуміти роль і значення ІІ Ватиканського Собору, а також те, на яких засадах загалом стоїть Церква. Адже догматичне вчення Церкви, живого Тіла Христового – це основа основ, поєднання крізь віки й тисячоліття сучасності з відвічним Господнім задумом.

 

Тетяна ДЗЯДЕВИЧ

 



 

Немає коментарів:

Дописати коментар