Вас вітає "КВ"!

Слава Ісусу Христу!
Ви завітали на блог (інтернет-щоденник) двотижневика "Католицький Вісник". Тут відображаються найцікавіші публікації з наших архівних випусків.
Якщо ви хочете ознайомитися з оригіналом - свіжим "КВ"-2015 (безкоштовно!), або передплатити видання, напишіть на katol.visnyk@gmail.com або заповніть форму ліворуч.

Звертаємо Вашу увагу: передрук матеріалів вітається за умови активного гіперпосилання на джерело.

Цікавого перегляду!

вівторок, 28 травня 2013 р.

РАЗОМ МИ ЗРОБИМО ДИВО



 
"У житті кожної людини напевно є люди або моменти, які змінюють твій світогляд чи й саме життя. Своєрідний переворот у свідомості, зміна цінностей. Так сталось і зі мною…" Історія сестри Марії Вероніки від Євхаристії (Житомир) приголомшує і водночас сповнює надією: насправді в цьому світі невиліковна лише байдужість. Усе інше ми з Божою допомогою здатні подолати.

 


Господь поставив на моїй дорозі отця Леона Квапіша, який уже зараз – вірю – споглядає Бога у вічності на небесах. Усе це почалося в перший день Великого посту, у Попільну середу 8 лютого 2008 р., коли ми дізналися про те, що отець Леон хворий на рак. Тож піст розпочався з молитви про дар зцілення та сили перебороти труднощі. І так ми разом несли хрест страждання і болю з надією в серці на одужання…

Отець Леон переніс операцію та не один блок хіміотерапії. Віра, надія, бажання жити, підтримка близьких допомагали йому на цій нелегкій Хресній дорозі. Звичайно, не обійшлося без важких моментів, причиною яких були фізичні болі, а також почуття нерозуміння, самотності та безсилля.

За два роки хвороби о. Леона я була свідком, як страждання змінює людину. Цей час був для мене суцільними реколекціями, під час яких прийшло усвідомлення, що саме є метою мого життя, які в мене пріоритети й цінності, яку вартість має час, кожен день і крок… І яким даром є кожна людина в моєму житті.

Здавалося, весь світ молився до Бога про дар зцілення для о. Леона. Але в Господа були свої плани. 25 червня 2009 року (у Рік Священства), наступного дня після 14-ї річниці священицьких свячень, Творець покликав 39-літнього о. Леона Квапіша до себе.

Відразу після його смерті Господь об’являв на кожному кроці плоди з того зерна, яке о. Леон сіяв своїм словом, життям і служінням у душі людей – як вірний священик, мудрий порадник, добрий і водночас справедливий вихователь вірних. Дев’ять років отець віддано працював у парафії св. Йоана Непомука в Червоноармійську, до кінця залишаючись вірним пастирем своєї отари.

Однак після смерті о. Леона я припинила вірити в те, що рак – виліковна хвороба. Я навіть чути нічого не хотіла про це. А Господь тихо і делікатно стукав до мого серця, пропонуючи бути ближче до тих страждальців, які тут і тепер поруч – і чекають на мою допомогу. А я, лише огортаючи молитвою всіх хворих, постійно і вперто відкидала всі натхнення і Боже запрошення до дій, до чогось більшого, ніж молитва. Але терпеливий Господь знайшов спосіб відчинити двері мого серця.

Остаточно Він переміг, коли 2010 року я вперше переступила поріг онкогематологічного відділення Житомирської обласної дитячої лікарні у Станишівці в День св. Миколая. Святий Миколай відвідав діток разом з ангелом та приніс подарунки, зібрані дітьми та дорослими парафії в Червоноармійську. Це було справжнє чудо: подарунків виявилося рівно стільки, скільки на той момент було діток у відділенні.

Перше, що мене вразило, – це очі. Втомлені болем, глибокі, мудрі, сповнені надії та блискучі від радості та любові, яку їм подарував св. Миколай. І я зрозуміла, що більше не зможу бути байдужою та далекою від цих очей: вони стали частинкою мого життя. І непотрібно мати повні кишені грошей, щоб допомогти всім одужати. Мій час, любов, добре слово, усмішка, підтримка, увага і тепло – це дар, яким я можу ділитися з Ісусом, який страждає в цих дітках. Найбільша радість для мене – це їхні усмішки, заради цього я готова на все! І хоч як дивно, саме ці діти вчать мене радіти життю, мати надію, усміхатися.

На сьогодні я волонтер благодійної організації – Фонду допомоги онкохворим дітям "Разом до життя", заснованого в листопаді 2010 року, у день небесного покровителя о. Леона. Фонд складається з кількох людей, які між напруженим графіком роботи, сімейними клопотами та щоденними обов’язками знаходять час і сили для того, аби рятувати життя нашим діткам.

Голова нашого фонду, Людмила Свобода, сама пройшла зі своїм сином крізь усі випробування, пов’язані з лікуванням раку, і дуже добре розуміє, що переживають батьки і як почуваються діти в цьому відділенні. Вдячна Богу за одужання сина, вона не залишає тих, хто саме почав боротьбу за життя.

Звичайно, доводиться зустрічатися з байдужістю, нерозумінням та недовірою. Але Господь постійно відкриває мені очі на чудеса, що відбуваються, на те, що посеред зла, егоїзму та самолюбства є співчуття, милосердя, безкорисливість, щирість і щедрість. На жаль, у нашій країні лікування онкохворих дітей вимагає неймовірних зусиль та значних коштів. Вартість лікування однієї дитини часто сягає не однієї сотні тисяч гривень, адже окремі препарати, необхідні для лікування, коштують від 1500 до 3000 гривень, а застосовувати їх потрібно десятки і сотні разів.

За своєчасного лікування понад 80% онкохворих дітей одужують. Проте державне фінансування забезпечує лише незначний обсяг необхідного лікування. Тому головний тягар лягає на плечі їхніх батьків. Проте багато з них знайти такі кошти не в змозі. Вони звертаються в різні інстанції, до родичів, друзів, знайомих, депутатів, підприємців… Однак часто, навіть розпродавши все своє майно, батьки цих дітей не можуть зібрати необхідні гроші для лікування.

Опіка та лікування хворої на рак дитини є постійними і тривалими – зазвичай хтось із батьків мусить звільнитися з роботи, а це означає втрату доходів. Наш фонд організовує різні акції задля їхньої підтримки та порятунку, благодійні концерти та ярмарки з виробами дітей. Прикро визнати, що життя дитини залежить від вчасно зібраних коштів на операцію чи лікування, від вчасно знайдених потрібних препаратів, які часто прибувають з-за кордону, від вчасно знайденого відповідного донора для переливання крові. Час… інколи з болем переконуєшся, що він не прощає, коли з ним зволікають.

Але ми, кожен із нас, може допомогти сьогодні! Одна гривня для нас не має цінності, а для хворої дитини може бути золотою. Тільки разом ми можемо допомогти й тільки разом можемо врятувати життя. Не відкладаймо на завтра, на потім, на колись… Справді, є багато можливостей для того, хто хоче допомогти. За ці два роки Господь переконав мене що рак – це діагноз, а не вирок. Я вдячна Йому за це та за всі благодаті, якими Він обдаровує мене кожного дня.

Немає коментарів:

Дописати коментар