ЩО ТАКЕ МІСІЯ?

Місія – це не тільки проповідування в екзотичних куточках світу, де люди живуть у дикунському стані й не знають цивілізації. Тоді що таке місія? Варто дослідити походження самого терміна та історію місійної діяльності Церкви.

Значення слова

Сам термін походить від латинського missio – "посланництво, послання". Тринітарна теологія та христологія позначають ним посланництво Отцем у світ свого Сина заради спасіння людей, а також зіслання Святого Духа від Отця через Христа задля звершення справи спасіння в людських душах (Йн 3, 17). Натомість еклезіологія підкреслює місійний характер Церкви, посланої Христом (Мт 10, 16; Йн 20, 21) проголошувати всім народам Добру Новину. Терміном "місія" окреслюється також усяка діяльність, пов’язана з проголошенням Слова Божого.

Походження слова

Саме як діяльність із проголошення Євангелія, слово "місія" поширилося в Церкві у XVI ст., після заснування Ордену єзуїтів, і було пов’язане з четвертою обітницею, яку складали його члени, – послуху Папі Римському: votum circa missiones. Тож єзуїти вирушали з апостольським служінням як посланці з місією від Папи. На початках існування Товариства Ісуса апостольство поза єзуїтськими колегіумами називали місіями. Воно було скероване як до католиків, так і до православних, протестантів, язичників. Пізніше єзуїти розпочали місії у Південній Африці, на Далекому Сході, а також у країнах, охоплених Реформацією, де одночасно працювали і над поглибленням та зміцненням віри католиків.

Рання діяльність

Місійна діяльність, визначення якої сформувалося остаточно у другій половині XVI ст., сягає початків історії Церкви. Під час своєї публічної діяльності Ісус Христос мандрує Палестиною і навчає про Царство Боже (Мк 16, 15-18; Мт 28, 18-20; Діян 1, 8). Перед Вознесінням Він довірив учням місію проголошувати Євангеліє та навертати всі народи. Часи апостолів в історії Церкви – це часи мандрівного проповідництва учнів Христа, серед яких особливо виділяється постать св. Павла – проповідника у грецьких містах і засновника помісних спільнот.

До Міланського едикту розвиток християнських спільнот відбувався передусім на території Римської імперії. Уже на початку Середньовіччя в її західній частині виникла потреба у євангелізації германських племен. У цей період важливу роль відігравали ірландські монахи, залучені до місії у Британії та на європейському континенті. У наявну модель чернечого життя вони внесли ідею паломництва для Христа – peregrinatio propter Christum, яка виражалась у мандрівному проповідництві за межами Батьківщини як наслідуванні Христа – Вчителя.

Середньовіччя

У процесі формування ідеалу монашого життя в Середньовіччі за приклад було взято життя апостолів. Наголошувалося, що монах так само, як і апостол, покликаний залишити все задля Христа, а чернеча спільнота має наслідувати першу християнську спільноту Єрусалима (Діян 2, 43-47).

XIII століття принесло нові виклики Церкві. З одного боку – швидкий демографічний та економічний розвиток Європи, з іншого – єресь катарів і альбігойців на півдні Франції та півночі Італії. Для боротьби з цими викликами постали жебрачі ордени, зокрема домініканці й францисканці, які заопікувалися душпастирством, проповіддю та місійним служінням у містах.

Місії Нового часу

Період між Середньовіччям та Новим часом характеризувався у Європі глибокими суспільними, політичними та релігійними змінами: відкриття нових земель, Реформація, потреба вдосконалення Церкви, реалізована Тридентським Собором. І вкотре в історії Церкви плідним виявився місійний вимір мандрівного проповідництва. Одночасно з відродженням християнства на старому континенті Церква взялася за проголошення Доброї Новини в Америці, Азії та Африці, створюючи сталі церковні структури й поширюючи посланництво-місію до всіх людей.

Від XVIII ст. поступово виникли поняття "внутрішня місія" та "зовнішня місія", з огляду на те, до кого були скеровані зусилля проповідників: чи то до вірних Католицької Церкви, чи до тих, хто перебував поза нею. І вже в другій половині XIX ст. остаточно утвердилося поняття "внутрішньої місії", щоб відрізнити її від "зовнішньої", провадженої серед нехристиян.

Д-р Славомир БЖОЗЕЦЬКИЙ ОР

(Люблін, Польща, спеціально для "КВ")

ФОТО:

Рим. У глибині – палац Колегії Propaganda Fide, де з XVI ст.  готували місіонерів для всього світу