Вас вітає "КВ"!

Слава Ісусу Христу!
Ви завітали на блог (інтернет-щоденник) двотижневика "Католицький Вісник". Тут відображаються найцікавіші публікації з наших архівних випусків.
Якщо ви хочете ознайомитися з оригіналом - свіжим "КВ"-2015 (безкоштовно!), або передплатити видання, напишіть на katol.visnyk@gmail.com або заповніть форму ліворуч.

Звертаємо Вашу увагу: передрук матеріалів вітається за умови активного гіперпосилання на джерело.

Цікавого перегляду!

суботу, 4 травня 2013 р.

СПРЯМУВАННЯ СВОБОДИ


"Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була б від Бога; і ті, існуючі влади, установлені Богом" (Рим 13, 1). Ці слова, які св. Павло скерував до римлян, сьогодні складно зрозуміти. Але тільки з першого погляду. Насправді ж ідеться не про те, що кожен представник влади (зокрема, тут сказано про світську владу) "богообраний" або непомильний.



Влада є насправді владою лише тоді, коли вона походить від Бога, – тобто її реалізація відбувається на образ Божої влади над людьми. Адже Божа влада – це служіння аж до прагнення віддати життя за своїх підвладних, дійсно любити їх та відповідати за них. Христос чітко та однозначно визначає параметри влади: "хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх" (Мк 10, 43б-44). А параметри сучасного підходу до політичного життя згідно з Євангелієм визначає Компендіум соціальної доктрини Церкви (393-405).

Основа політичної влади

Необхідність влади зумовлена покладанням на неї великої відповідальності. Є і ще одна причина, з якої влада як така (тобто її важлива роль) походить від Бога: вона є інтегральною частиною сотвореного Богом людського суспільства.
Політична влада мусить гарантувати впорядковане громадське життя. Вона не повинна узурпувати вільну діяльність окремих осіб і груп, а має дисциплінувати і спрямовувати їхню свободу на реалізацію спільного блага, поважаючи та захищаючи незалежність індивідуальних і соціальних суб’єктів. Влада "чи в спільноті як такій, чи в установах, які представляють державу, завжди має здійснюватися в межах моралі та в інтересах динамічного спільного блага, згідно з юридично закріпленим правопорядком. Тоді громадяни, керуючись сумлінням, мусять проявляти послух" (із Конституції ІІ Ватиканського Собору про Церкву в сучасному світі "Радість і надія").
Суб’єкт політичної влади – народ у своїй сукупності; він – носій верховної влади. Народ делегує здійснення верховної влади тим, кого вільно обирає своїми представниками, але він зберігає за собою прерогативу утверджувати свій суверенітет, оцінюючи діяльність керівників і навіть змінюючи їх, якщо вони незадовільно виконують свої функції.

Влада як моральна сила

Влада має керуватися моральним законом. Уся її гідність походить від приналежності до сфери морального порядку, "який, своєю чергою, бере початок і набуває своєї кінцевої мети в Богові" (з "Радість і надія").
…Саме моральний порядок, а не сваволя чи прагнення панувати, дає владі право примусу і моральну легітимність. Влада покликана втілювати цей порядок у конкретні дії задля досягнення спільного блага.
Влада повинна визнавати, поважати й утверджувати основні людські й моральні цінності як складові об’єктивного морального закону, "природного закону", вписаного в серце людини (пор. Рим 2, 15), і як нормативні орієнтири для цивільного права. "Людський закон – настільки закон, наскільки він узгоджується з праведним розумом, а отже, випливає з вічного закону. Якщо ж якийсь закон суперечить розумові, то його називають несправедливим; однак тоді він перестає бути законом і перетворюється на акт насильства" (св. Тома Аквінський).

Право на протест сумління

Громадяни не зобов’язанні сумлінно виконувати розпорядження влади, якщо ті суперечать вимогам морального порядку, основним правам людини чи євангельському вченню. Якщо людину зобов’язують брати участь у морально лихих діях, вона мусить відмовитися. Це не лише моральний обов’язок, а й основоположне право людини, що його має визнавати і захищати цивільне право: "Того, хто посилається на протест сумління, не слід карати і піддавати жодним іншим правовим, дисциплінарним, матеріальним і професійним утискам" (блаж. Йоан Павло ІІ).
Сумління забороняє брати навіть формальну участь у тих діях, які, хоч і дозволені законодавством, суперечать Закону Божому. Таку участь ніколи не можна виправдати. Ніхто не уникне моральної відповідальності за свої вчинки, і на основі цієї відповідальності кожного судитиме сам Бог (пор. Рим 2, 6; 14, 12).

Ірина МАКСИМЕНКО

На фото – образ святого Лаврентія. Його мученицька смерть – один з найдавніших прикладів відмови підкоритися владі, дії якої суперечили Божому Закону

"КВ" в електронному форматі
Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6
І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/


Немає коментарів:

Дописати коментар